Урок української літератури. Маловідомий Шевченко (9 клас)

Тема. Маловідомий Шевченко.

Мета. Поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Т.Г. Шевченка; ознайомити з мистецьким доробком митця, особистим життям, кінофільмами, знятими за мотивами творів письменника; виховувати любов і повагу до творчості поета і художника; розвивати пізнавальну активність учнів, логічне мислення, пам’ять.

Тип уроку. Урок-екскурсія з використанням комп’ютерних технологій.

Хід уроку

І. Організація класу до уроку

ІІ. Актуалізація опорних знань

Вступне слово вчителя           

                                         Благословен той день і час,

                                         Коли прослалась килимами

                                         Земля, яку сходив Тарас

                                         Малими босими ногами,

                                         Земля, яку скропив Тарас

                                         Дрібними росами-сльозами.         

9 березня народ України відзначає роковини з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Твори поета знають у різних країнах. Він був сином мужика – став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – став велетнем людської культури.

Т Г. Шевченко — гордість українського народу, його сла­ва. Своїми діями, своїми творами він заслужив всенародну шану. Ця людина  знана в усіх куточках світу, а твори його відомі кожному серцю.

Трагічною була доля Шевченка. Перші двадцять чотири роки життя він був кріпаком, терпів знущання, самодурство свого пана. Десять ро­ків мучився на засланні в далеких аральських, прикаспійських та орен­бурзьких степах, куди його відправили рядовим солдатом. Незламною була сила великого поета. Він своєю пророчою пристрастю внутрішньо розкріпачував людей і вчив їх бути людьми.

1. Пригадування біографії Т.Шевченка за ключовими словами та датами 1814

· Батьки

· Дитинство

· Навчання у майстра Ширяєва

· Іван Сошенко

· Карл Брюлов

· 5 квітня 1847

· 1857

· Весна 1858

· 10 березня 1861

Народився Тарас 9 березня 1814 року в селі Моринцях Звенигородського повіту. Батько –  Григорій – хлібороб, був грамотною людиною: умів писати і читати; мати – Катерина – проста селянка. Але   батьки   були   кріпаками,   тобто   панськими людьми, які повинні були працювати на панів кілька днів на тиждень. Така робота називалася панщиною. Після одруження перші 8 років батьки Тараса жили у Кирилівці(яку самі мешканці називали не інакше як Керелівка), але було тісно, бо у хаті жило 13 чоловік, тому батьки переїжджають у с. Моринці. Живуть у хаті кріпака Копія, але у 1815р. він повертається додому, і сім’я повертається назад у Кирилівку, трохи пізніше купує хату у селянина Тетерюка. У Моринцях хата, у якій народився Тарас, не збереглася, там є лише табличка, де зазначено, що саме там народився Кобзар. Сім'я була великою, у Тараса було два брати (Микита та Йосип)  і три сестри (найстарша Катерина, Марія та Ярина).

Добре йому жилося разом із батьками. Та щастя три­вало недовго. Коли хлопцеві було 9 років, померла його мати.

                                        Там матір добрую мою

                                        Ще молодою у могилу

                                        Нужда та праця положила...

   А в 12 років Тарас залишився сиротою — помер і його батько .

                                        Там батько, плачучи з дітьми

                                        (А ми малі були та голі),

                                        Не витерпів лихої долі,

                                        Умер на панщині... А ми

                                        Розлізлися межи людьми, мов мишенята,

                                        Я до школи — носити воду школярам.

Спочатку Тарас служить у сільського дяка, у якого й учився, пасе сільську отару, а, підрісши, починає шукати собі вчителя малювання.

Здібного хлопця забирають до пана Енгельгардта. Там він працював на кухні, а потім прислужував па­нові.

А коли Тарасові минуло 15 років, пан забрав його до Петербурга — столиці Російської імперії й наду­мав зробити з нього власного художника, віддав йо­го в науку до майстра малярних справ Ширяєва.

Випадково у Літньому саду Тарас зустрівся зі своїм земляком, художником Іваном Сошенком. І той розповів про здібного хлопця своїм друзям, відомим художникам.  Друзі вирішили викупити Тараса з кріпацтва.

Карл Брюлов написав портрет В. Жуковського, який на аукціоні продали за 2500 крб. 22 квітня 1838р., коли Шевченкові минуло 24 роки, він став вільним.

Почалося нове життя. Відразу після викупу з кріпацтва Тараса зараховують до Академії мистецтв.  Він учився малювати у відомого художника Карла Брюллова, став його улюбленим учнем, писав вірші, знайомився з відомими людьми: композитором Глинкою, байкарем Криловим. Шевченко заробляє гроші і надсилає рідним на Україну. Закінчує навчання у 1845 році. Як художник Шевченко одержав під час навчання в Академії за свої малюнки три срібний медалі за малюнок «Циганка-ворожка». Як поет він у цей час видав свій перший «Кобзар», поему «Гайдамаки».                                               14  років  не  був  Шевченко  в Україні.  Повернувшись на рідну землю, він відвідує багато міст і сіл Київщини, Черкащини, Чернігівщини, багато мали й пише віршів. Саме в цей час Тарас написав рукописний збірник «Три літа». Та недовго довелося жити Шевченкові в Україні Незабаром його заарештовують5 квітня 1847 року і звинувачують у тому, що він писав проти царя і панів.

Тяжко було поетові. Десять літ він томився у солдатах. Та найтяжче було від того, що він не мав права ні писати, ні малювати.

Лише інколи йому вдавалося щось намалювати, переважно олівцем.

Таємно він також писав свої вірші. Записував їх на маленьких листочках, які зшивав у невеличкі книжечки і ховав за халяву чобота.

У цей час були написані такі його вірші, які ви знаєте: «Мені тринадцятий минало», «Сонце заходить, гори чорніють», «Зоре моя вечірняя», «І виріс я на чужині», «І золотої, й дорогої».

Поет був далеко від України, але друзі не переставали клопотатись про звільнення Шевченка. І нарешті після смерті царя Миколи І  його звільнили. Це сталося у 1857р., але дозволили поїхати додому лише весною 1858р.

Незабаром після звільнення Шевченко знову поїхав в Україну. Там він зустрівся зі своїми братами Йосипом та Микитою, сестрою Яриною.

Поет мріє оселитися в Україні, побудувати собі ха­ту й одружитися. Та цим мріям не судилося здійсни­тися. Йому забороняють жити в Україні і заставля­ють повернутися до холодного й сирого Петербурга, який для Шевченка завжди був чужим.

Та жити вже залишилося трохи більше року. Поет тяжко хворіє.

А 10 березня 1861 року, на другий день після сво­го дня  народження,  поет помер.  Перед смертю він попросив, щоб його провели у майстерню, де він ма­лював. Але тільки він зійшов із східців, раптом пото­чився і помер.

 Спочатку Тараса поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а в травні отримали дозвіл начальства і перевезли в Україну. Прах везли різними містами України. У Ніжині труну зустрічали мешканці, учні ліцею. Поет В.В. Толбін писав: « Особенно торжественный характер имела встреча праха Шевченко в Нежине. Студенты лицея прикрепили к гробу искусственные венки и свежие цветы». Поховали поета у Каневі на Чернечій горі 22 травня 1861 року, а 24 травня почали насипати високу могилу-гору, яку пізніше було названо Тарасовою. Поет помер, та твори його живуть і понині. Вони видані 150 мовами народів світу.                                                                                                                                              

Пам'ятники Т.Г. Шевченку 

Пам’ятники Т. Шевченку є в багатьох країнах Європи: Казахстані, Росії, Канаді, Бразилії, Аргентині, США…

Відомий на увесь світ скульптор, українець за походженням, Лео Мол (Леонід Молодожанін) є автором пам’ятників Тарасу Шевченкові у Вашингтоні (1964), Буенос-Айресі (1971), Прудентополісі (Бразилія, 1990), Санки-Петербурзі (1998).                                                                               

Музеї Т.Г. Шевченка                                                                                      

Національний музей Т. Г. Шевченка в Києві створено на базі колишньої Галереї картин Т. Г. Шевченка в Харкові та Центрального державного музею Т. Г. Шевченка в Києві. Колекція музею складається з унікальних цінностей: оригіналів малярських робіт Шевченка, документів про його життя та творчість, рукописних списків його поезій, рідкісних фотографій поета та його друзів, першодруків творів Шевченка з його автографами, майже всіх видань творів поета й літератури про нього, починаючи з прижиттєвих і закінчуючи сучасними вітчизняними та зарубіжними виданнями.
       У 24 залах розміщено понад 4 тис. експонатів. У музеї є понад 800 оригінальних картин, портретів, малюнків, офортів Шевченка, особисті речі поета, фотокопії його рукописів (26 картин, виконаних олією, 522 акварельні та олівцеві малюнки й офорти, 166 меморіальних речей та 533 одиниці архівних справ: слідство над Шевченком, автографи письменників, справи про спорудження пам'ятників Шевченкові) та багато ін. Книжкові фонди становлять 34 867 прим. З них на шевченківські теми - 8181 примірник.
        В кількох залах експоновано матеріали , що свідчать про світове значення творчості Шевченка, переклади його творів багатьма мовами зарубіжних країн.

Музеї Т. Г. Шевченкавідкриті не тільки в Україні, а й у Росії, Відкритий 10 березня 1986 року в старій частині Орську, його історичній зоні, на місті колишної Орської фортеці.  Вулиця, де він знаходиться, з 1908 року носить ім'я великого українського поета. Будинок, в якому розташувався музей, колись належав відомій родині орських обивателів. Основу експозиції складає дар Національного музею ім. Т. Г. Шевченка: картини, документи та інші експонати. Зали музею весь час поповнюються дарами гостей, в основному з України. Перед відвідувачами розкривається все життя поета, та головну увагу приділено орським місцям його служби. Вони в панорамах, діорамах, картинах художників та дизайнерів Орську. З року в рік збільшується кількість екскурсій та відвідувачів.

Музей Кобзареві є і в Канаді розташований в місті Торонто. Перший музей, що був відкритий в День Канади в 1952 році, був розташований в парку площею в 15 гектарів, біля Оуквілля в провінції Онтаріо. Поруч з музеєм знаходився перший на північноамериканському континенті пам’ятник Тарасу Шевченку , встановлений роком раніше під час святкування 60-ї річниці української еміграції в Канаду. Пам’ятник та більша частина колекції експонатів були передані в дар громадянами України. На жаль, перший музей і вся його колекція були зруйновані пожежою в серпні 1988 року. Парк і пам’ятник залишились як спогад про трагедію. Після цього акту вандалізму, було кілька спроб відтворити музей в Оуквіллі, однак у зв’язку із збільшенням витрат на будівництво та майбутню експлуатацію будівлі, Фонд ухвалив рішення відкрити музей в Торонто, з кращим доступом для оглядачів.  У центрі уваги музею знаходяться експонати, присвячені мистецтву, життю і літературній спадщині засновника сучасної української мови. В експозиції можна побачити численні видання Кобзаря, яких у колекції музею нараховується більш 100.     

Розгадування кросворду                                                                                                              

А тепер я пропоную вам розв’язати кросворд. Якщо всі відповіді будуть правильними, то у виділених клітинах прочитаєте прізвище автора, якому присвячений наш урок. Прізвище українського художника, з яким Т. Шевченко познайомив­ся у Петербурзі у «Літньому саду». (Сошенко)

1) Прізвище пана, кріпаками якого були Шевченки. (Енгельгардт)

2) У яке місто було перевезено прах Шевченка? (Канів)

3) Як називається гора, де знаходиться могила поета? (Чернеча)

4) Як, за прадавньою традицією, місцеві жителі називали село Кирилівку? (Керелівка)

5) Ім'я матері та старшої сестри Тараса. (Катерина)

6) Як називається перша збірка поезій? («Кобзар»)

7) Як називає Т. Г. Шевченка український народ? (Кобзар)

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми і мети уроку

Тема нашого уроку: «Маловідомий Шевченко». Ми знаємо Шевченка більше як письменника, а сьогодні на уроці я хочу ознайомити вас з маловідомими фактами життя митця. Ви дізнаєтесь, за якими творами геніального сина України було знято кінофільми, про його стосунки з жінками,  побуваєте у картинній галереї, адже Т. Шевченко був не тільки поетом, а великим художником.

Тож ласкаво просимо до нашої художньої галереї, вашій увазі будуть представлені картини митця, а також портрети людей, які були тісно пов’язані з долею Тараса Григоровича.

ІV. Основний зміст уроку

Художній хист прокинувся у Тараса ще в дитинстві і складними тернистими дорогами привів його до Академії художеств, рятував у найтяжчі хвилини життя од відчаю та розпуки. Живописна спадщина Шевченка налічує близько 1200 робіт (олійних, акварелей, сепій, офортів, малюнків).

Словникова робота

З’ясування значення слів

Сепія – (від грецького – каракатиця) – фарба сіро-брунатного кольору для малювання. Сепія буває натуральна (виготовляється з чорнильної залози каракатиць) і штучна. Малюнок, що виконаний цією фарбою, називається сепія. 

Офорт – вид гравіювання. Лінії малюнка роблять різцем або голкою на смоляному покритті металевої граверної дошки і протравлюють кислотою.

Акварель – прозора фарба, що легко розчиняється водою. Твір, виконаний такими фарбами, називається аквареллю.

Уже сама кількість полотен свідчить, що малярству Тарас Григорович приділяв велику увагу. Однак за життя поета сучасники не мали чіткого уявлення про нього як художника. Лише за півроку до смерті, 2 вересня 1860 р., Рада Академії художеств присвоїла Шевченкові звання академіка гравюри. Щоправда, він уже не побачив диплома академіка і навіть на похороні ніхто не згадав про Тараса Шевченка як художника. Які ж причини цього?

Мистецька спадщина Кобзаря тривалий час знаходилася у приватних колекціях і була не доступною для масового глядача. Люди, до яких потрапили роботи художника, часто не уявляли їх цінності. Недооцінка малярських творів Шевченка зумовлювалася ще й тим, що він писав не великі полотна (найбільше – „Катерина”), а твори малих розмірів.

До того ж Шевченко був більше графік, ніж живописець. Критики недооцінювали графіку й були переконані, що обставини життя та поезія перешкодили Шевченкові стати великим живописцем.

Згадаймо, як починався шлях Тараса-живописця.

Це відбулося в Петербурзі, куди вісімнадцятилітній Тарас переїхав разом із двором свого кріпосника Енгельгарда. Помітивши неабиякий художницький хист у свого козачка і зважившись на невідступні його прохання, пан законтрактував хлопця на 4 роки майстрові живописного цеху, декоратору з внутрішнього розпису пальців і театрів В. Ширяеву.

Завдяки сумлінному навчанню і таланту Тарас швидко оволодів ремеслом і перевершив у майстерності свого вчителя. Під час одного з живописних  „сеансів” у Літньому саду він зустрів Івана Максимовича Сошенка. Цьому бідному студентові Академії художеств належить честь відкриття „діамантів в кожусі”, як назвав Тараса Карл Брюллов.

Словникова робота

З’ясування значення виразу

Діамант в кожусі 

Після звільнення з кріпацтва Шевченко став улюбленим учнем Брюллова. Він постійно користувався його бібліотекою, майстернею, а в 1839р. навів мешкав на його квартирі.

Весною 1839 р. за успіхи у виконанні рисунків Рада Академії нагородила Тараса срібною медаллю ІІ ступеня. Наступного року за першу живописну спробу – картину „Хлопець-жебрак, що дає хліб собаці” (не збереглася) Шевченка вдруге нагородили срібною медаллю, а за картину „Циганка-ворожка” – втретє.

Це полотно хтось придбав. Подальша доля його невідома – зберігся лише акварельний малюнок під цією назвою.

                 Коло осіннього Миколи, обідрані, трохи не голі,

                 Вендерським шляхом уночі ішли цигане.

                 А йдучи – звичайне, вольниє – співали.

                 Ішли, ішли, а потім стали, шатро край шляху розіп’яли,

                 Огонь чималий розвили і кругом його посідали...

Під розлогим кленом стоїть дівчина-селянка у святковому вбранні. Праву руку вона простягла циганці. Лівою тримає щось загорнуте у фартух. Зосереджене обличчя дівчини звернене у бік глядача: вона дуже уважно зі страхом вслухається у слова ворожки. Постать циганки видно до половини – вона стоїть за невисокою кам’яною стіною, можливо, огорожею панського саду. На плечах – смугасте рядно, на спині – напівголе дитя. Ворожка розглядає дівочу руку. Біля ніг дівчини, пильно дивлячись на циганку з циганчам, завмер собака. На картині „Циганка-ворожка” змальована сцена з народного життя. Чимало інших полотен теж були присвячені простим людям. Це, очевидно, й стало причиною того, що Шевченкові жодного разу не присуджувалася срібна медаль І ступеня, бо сюжети з повсякдення народу вважалися „низькими”, не гідними високого мистецтва. А не одержавши срібної медалі І ступеня, художник не мав права братися за виконання програми на золоту медаль, яка давала змогу і засоби продовжити освіту за кордоном. Але хіба міг Шевченко – автор „Кобзаря” – писати далекі від реального життя картини?

                 Кохайтеся, чорнобриві,

                 Та не з москалями,

                 Бо москалі – чужі люде,

                 Роблять лихо з вами.

                 Москаль любить жартуючи,

                 Жартуючи кине;

                 Піде в свою Московщину,

                 А дівчина гине...

                 Якби сама, ще б нічого,

                 А то й стара мати,

                 Що привела на світ Божий,

                 Мусить погибати.

                 Серце в’яне, співаючи,

                 Коли знає, за що;

                 Люде серця не побачать,

                 А скажуть –  ледащо!

                 Кохайтеся, чорнобриві,

                 Та не з москалями,

                 Бо москалі – чужі люде,

                 Знущаються з вами.

Ці слова з поеми „Катерина”. Найвідоміша картина Шевченка створена за мотивами цього твору і теж називається „Катерина”(1842р., олія).

Художник зобразив молоду дівчину на тлі українського пейзажу. Сільська околиця з безкраїм степом, курінь, біля якого сидить селянин-ложкар, віддалік височить козацька могила з вітряком. На вродливому обличчі юної Катерини – вираз глибокої образи, сорому і покірності. Її постать освітлена яскравим сонцем. На другому, затемненому, плані – спокусник-офіцер на коні. Злодійкувато оглядаючись, він пришпорює коня, щоб швидше втекти. Як і в поемі, на картині краса дівчини протиставляється її тяжкій долі: чарівна голівка опущена, припухлі губи тремтять, очі заплакані, почервонілі. Катерина ледь стримується, щоб не розридатися. Вона повільно йде, низько схиливши голову, трохи підібравши запаску, щоб приховати від людей свою ганьбу.

Художник відтворив найтрагічніший момент з життя Катерини – розлуку з коханим.

Навіщо ж тоді на картині зображений селянин-ложкар? Очевидно, Шевченко, крім свого власного, хотів показати і ставлення простих людей до трагедії дівчини-селянки. Співчутливим і розуміючим поглядом проводжає Катрю селянин, що набачився на віку всякого горя.

Звичайно, картина засвідчує, щ творча манера молодого художника ще не зовсім переборола академічні традиції. Це відчувається у занадто яскравому колориті полотна, застиглих, ніби металевих, стрічках на голові дівчини, в переобтяженій деталями композиції. Але у творі відчувається талант художника, любов до простої людини, протест проти соціальної несправедливості.

Крім того, ми пропонуємо вашій увазі начерк картини «Катерина» Олівець, чорнило. 25.I 1843.

У 40-х роках Шевченко зробив чудові малюнки до повісті Миколи Гоголя „Тарас Бульба” й оповідання Григорія Квітки-Основ’яненка „Знахар”. У цей же час він почав вивчати техніку гравіювання на металі, шукав нових способів та прийомів зображення.

Під час подорожі Україною Шевченко задумав серію „Мальовнича Україна” – альбом офортів, до якого тоді ж таки робив етюди з натури та ескізи. Митець хотів зобразити рідний край у малюнках, показати світові його красу, багату історію, оригінальні звичаї.

Офорт «Старости» зображує народний звичай сватання. Полюбивши дівчину, хлопець до дечийого батька та матері посилав старостів. Коли батьки благословляли, то дівчина, перев’язавши старостам рушники через плечі, подає нареченому на тарілці хустку.     

Поява серії „Мальовнича Україна” знаменувала становлення в українському образотворчому мистецтві нового напряму – реалізм.

Словникова робота

Реалізм – напрямок в літературі та мистецтві, який передбачає правдиве, об’єктивне зображення дійсності.      

Портрет несе об'єктивну інформацію про людину (вік, соціальне походження, вдача, темперамент). Пейзаж точно і повно окреслює місце подій, характеризує суспільство та епоху, відтворює ситуацію. Прагнення до типізації й узагальнення. На світогляд людини впливає низка чинників (природа, генотип, раса, суспільство), які здатні контролювати її волю та впливати на життєвий шлях. Кожне існування має причину, яка визначає певні наслідки та результати. Все піддається вивченню, відбувається у певній послідовності за законами логіки. Дійсність є такою, якою ми її бачимо. Письменник виражає своє ставлення до реального світу.

У березні 1848р. поет одержав з України від Лизогуба скриньку з малярським приладдям, фарби і папір. Невимовну радість висловив Шевченко у листі до друга: „Не знаю, чи зраділа б так мала негодована дитина, побачивши свою матір, як я вчора, прийнявши дарунок твій щирий.

Малюнок „Байгуші” має викривальний, сатиричний характер. На передньому плані, на порозі будинку, зображено двох казахських хлопчиків-жебраків, напівголих, босих, нещасних. Старший, з торбою через плече, жалібно скривившись, простягає рученята – просить милостиню. Менший стоїть поруч у величезному малахаї, тримає перед собою миску й серйозно, очікуючи милостиню, дивиться вперед, певно, на господарів. На другому плані, за дітьми, художник зобразив себе в солдатському одязі, але не як стороннього глядача, а як учасника події.

Перебуваючи на засланні Тарас Григорович малював і пейзажі, передаючи на них неозору широчінь Казахстану, своє враження від цього краю. У 1850-х роках він створив низку прекрасних акварелей, на яких зобразив стихію казахського неба, його колір в різні пори року, навіть рух повітря світлові ефекти. Завдяки вмілому доборові складної гами кольорів Шевченко майстерно відтворював на картинах суху безвітряну спеку чи холодну ніч, чисте, прозоре чи вологе або запилене повітря.

Т. Г. Шевченко. Шсячна ніч на острові Кос-Аралі. 1848 р. Акварель. 3 фондів Галереї картин Шевченка в Харкові. Життєвий шлях поета можна прослідкувати і за автопортретами Ось олійний автопортрет Тараса Шевченка 1840 – 1841 р.р., зроблений у брюлловській майстерні. Картина овальної форми. На портреті – надзвичайно витончене, інтелігентне, одухотворене обличчя юнака, що повернув голову в бік глядача. Темне вбрання контрастує з інтелектуальною блідістю лиця. Високе, красиве чоло, проникливий погляд глибоких очей спрямований на глядача і водночас заглиблений у себе. Це надає образові таємничості і романтичності.

Першим відомим малюнком Шевченка, зробленим на засланні, був автопортрет у солдатському одязі: сповнені глибокого суму і водночас непокірності очі, горда пряма постава.

Кохані жінки Шевченка

Про Шевченка багато говорили неправди. І за його життя, й опісля. Особливо багато спекуляцій розвелося нав­ко­ло особистого життя поета. Насправді ж усе виглядало досить прозаїчно. Він закохувався, ревнував, з гуркотом розривав стосунки. А ще – дуже хотів одру­житися, мати сім’ю і дітей. Але чим більше він цього прагнув, тим гірше у нього виходило. У чому ж річ?

Сам сирота і кріпак, Тарас Шевченко і дружину хотів мати з цього ото­чен­ня. Але трагедія поета полягала у тому, що він переріс своє колишнє се­ре­до­ви­ще. Селянки уже не сприймали його, вважаючи дивакуватим панком. А пан­но­чок не сприймав він – коло тогочасної еліти він до кінця своїх днів вважав чужим.

Першою була актриса Пеунова із Нижнього Новгорода. Тут Тарас Шевченко, повертаючись у 1857 році із заслання, змушений був півроку прожити під поліцейським наглядом. Актори тоді не належали до привілейованої касти, а він шукав саме таких – простих і небагатих. Тарас Шевченко стежив за духовним і професійним ростом актриси-початківки, підбирав їй необхідну літературу, заради неї навіть зумів запросити знаменитого російського театрального актора Щепкіна, аби той хоч раз зіграв із Пеуновою, дав оцінку її таланту і допоміг влаштуватися на велику сцену в Харкові. Із цього роману залишилася тільки дружба зі Щепкіним і портрет актора, який нині зберігається у Львівському національному музеї. Однак Пеунова виявилася надто вже легковажною молодою особою і, пирхнувши, в останній момент відмовилася від вигідного ангажементу в Харківському театрі, який їй все-таки влаштував Щепкін.

Потім доля звела його з Христиною Довгополенко – наймичкою троюрідного поетового брата Варфоломія Шевченка, він навіть просив Варфоломія вмовити дівчину вийти за нього заміж. Але та відмовила Тарасові Шевченку заради молодого писаря.
Не все, звичайно, було так сумно. Опорою в духовному житті Шевченка зуміла стати Варвара Репніна, внучка останнього українського гетьмана Розумовського, дочка Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського — князя, генерала, старшого брата декабриста С.Волконського., 35-річна Варвара, захопилася талантом і поезією Шевченка й закохалася в нього на все життя. Оскільки кохання не було взаємним, то княжна вирішила, що їй Богом призначено стати ангелом-охоронцем поета. Поет з великою повагою поставився до трепетного почуття Варвари, але не міг примусити серце відповісти на щире кохання. Врешті-решт між ними зав’язалася тепла довірлива дружба, яка не переривалася майже до останніх років життя Т.Шевченка.

Варвара Миколаївна допомагала розповсюджувати естампи «Живописної України», створені Шевченком. Вона листувалася з поетом під час його заслання. Збереглося вісім листів Шевченка і 16 — Рєпніної. Вона зверталася у «третій відділ» (орган політичного розшуку і слідства) з проханням полегшити долю поета, внаслідок чого їй взагалі заборонили листуватися з Шевченком.

В.Рєпніна надовго пережила свого кумира і померла на 83-му році життя, 1891 року.Але у той час Шевченко кохав іншу – 20-річну поміщицю Ганну Закревську. Навіть присвятив їй дві поезії, хоча на загал, у “Кобзарі” є дуже мало віршів, присвячених жінкам. І, можливо, цей вибір був би вдалим, але Закревська була заміжня.

Усе життя Тарас Шевченко пам’ятав своє перше, ще дитяче кохання до сусідської дівчинки Оксани Коваленко, з якою разом пасли вівці, і яка подарувала малому Тарасові перший поцілунок.
       Таку “маленьку кучеряву Оксаночку” Шевченко шукав усе життя. І знайшов її в 44 роки у Петербурзі на вечорах у своїх друзів, поміщиків Карташевських. В українському національному костюмі, рум’яна, чорнобрива, щебетлива і чепурненька, а ще талановита і грамотна, що у ті часи було рідкістю, вона працювала прислугою. Дівчина була сиротою – і від цього ще більше защеміло серце поета. Він згадав власну долю і кохав її уже не просто як жінку, а  з теплотою, з якою ставляться до найдорожчої і найочікуванішої дитини. А ще він, мов за соломинку, чіплявся за кожну, навіть гіпотетичну, можливість здобути сімейний затишок. Ликера –   

Полусмакова Ликера Іванівна (1840-1917), наречена Шевченка. Народилася в селі Липів Ріг Ніжинського повіту Чернігівської губернії (нині – Ніжинського району Чернігівської області), була кріпачкою поміщиків Ма­ка­ро­вих, залишилася сиротою. Привезена до Петербурга 1859 р. й відпущена на во­лю, слугувала в домі В.Я.Карташевської – сестри Шевченкового знайомого М.Я.Макарова, де Шевчено познайомився з нею на початку 1860 року. Влітку 1860 р., коли Ликера (після від’їзду своїх панів за кордон) жила в родині Н.М.Забіли на дачі в Стрєльні під Петербургом, Шевченко часто зустрічався з нею, привозив дарунки,справив весільний одяг і мав намір одружитися.

Зачарований Шевченко не помічає недоліків. Ліниву неохайність Ликери вважає селянською простотою, а пожадливість — життєвою мудрістю. Молода, свіжа, трохи грубувата, не дуже красива, зате з чудовим русявим волоссям, тонка у стані, пишна у плечах, з вишневими вустами і з гордовитою поставою, що й зачарувало, і обмануло поета. Та, як з’ясувалося, ця зовнішність приховувала звичайне самолюбство, лінощі, жадобу до подарунків, пихатість та ще й неохайність. Але закоханий не бачить темних плям на сонці свого кохання. Тому, закохавшись у Ликеру, поет багато часу проводить з нею в розмовах, за останні гроші купує їй одяг, взуття, гостинці, присвячує їй вірші, малює портрет, поселяє її в окрему кімнату, наймає їй учителя, який починає залицятися до дорученої йому учениці. Ликера з наївним цинізмом зізнавалася хазяйці, що вона не любить свого жениха, а йде за нього заміж, бо, кажуть, що він багатий, та й заради того, щоб позлити своїх подруг. А поет і не здогадувався, яка невдячна була його мила, його ідеал золотих мрій, і тому вже ніби йшлося до одруження... Нареченій шили посаг, а Шевченко старанно готувався до весілля, до сімейного життя, планував побудувати для них будинок, накреслив його план.

Аж раптом — розрив! Дехто вбачає причину його в тому, що одного разу Шевченко, несподівано прийшовши додому, застав Ликеру в обіймах вчителя. Інші розповідають, що нібито між ними сталася якась дріб’язкова сварка: Тарас звинуватив Ликеру в неохайності, а вона його обізвала «старим і поганим». Так чи так, а Шевченко через кілька днів у присутності хазяйки квартири, в якій мешкала Ликера, спочатку спокійно запитав, чи він хоч коли-небудь, хоч чим-небудь скривдив її, і, почувши у відповідь «ні», страшенно розлютився, звів руки догори, затупотів ногами і не своїм голосом закричав: «Так убирайся ж ти од мене, бо я тебе задавлю!»

Ликерія одружилася з перукарем і жила в Царському Селі. Потім нібито вигнала п’яного чоловіка і сама утримувала перукарню. А в 1904 році раптово переїхала до Канева, винайняла найдешевше у місті помешкання і цілі дні проводила на Чернечій горі – біля могили Тараса Шевченка. Очевидці розповідали, що вона аж до смеркання проходжувалася стежками поблизу могили, ні з ким не розмовляла. Із прочанами, що ватагами йшли на могилу Шевченка, вона не бажала ділитися своєю таємницею. І лише у книзі відгуків одного разу залишила запис: “13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Подивись, подивись на мене, як я каюсь…” Померла Ликера Іванівна Полусмакова (Яковлєва за чоловіком) на 77-му році життя 1917 року.

Кіно

Кінофільми

·       "Тарас Шевченко" 1925 рік

·       "Тарас Шевченко" 1951 рік

·       "Сон" 1964 рік

·       "Тарас Шевченко. Заповіт" 1992 рік

·       "Мій Шевченко" 2001 рік

Художній фільм "Тарас Шевченко"

Київська кіностудія, 1951 р.
Державна премія СРСР, 1952 р.
Премія Міжнародного Кінофестивалю в Карлових Варах, 1952 р.
Режисер: І.Савченко
В ролях: С.Бондарчук, М.Бернес, Н.Ужвій.

Художній фільм "Сон"

Жанр: Біографічний фільм
       Режисер: Володимир Денисенко
       Актори: Іван Миколайчук, Костянтин Степанков.

У фільмі «Сон» показано першу половину життя Шевченка — кріпацтво, викуп з неволі, навчання в Академії мистецтв у Петербурзі, поїздка в Україну і арешт.

Автори ставили перед собою кілька завдань: насамперед — олюднити Шевченка, зняти з нього бронзовий глянець, показати його як людину з живими почуттями, виявити джерела його таланту, виразити сучасне бачення і розуміння його.  Молодий Тарас, зіграний молодим Миколайчуком, став уособленням непокори, бунту проти державної системи, яка пригнічувала особистість, позбавляла права на самовираження і особливо крамольною вважала оту поетову свідомість, яка говорила від імені свого мовчазного і, здавалося, назавжди упокореного народу.

Учбово-художній фільм "Тарас Шевченко. Заповіт"

Фільм про життя і творчість Тараса Григоровича Шевченка.

Режисер: Станіслав Клименко
Актори: Богдан Ступка, Марина Могилевська, Олена Кушніренко.

Творча робота

Сьогодні на уроці ми пригадали життєвий шлях поета, ознайомилися з його малярською діяльністю, тому я пропоную вам з поданих слів скласти і записати прислів'я про Т. Шевченка:

«Кобзарі»  шукай  в  правду.

Тарасове  глибоко  око  бачить.

та  духу  мучили  не  зламали  Шевченка  його  карали.

жити  народу  служити  щоб  треба  Шевченко  так  як.

народу   Тарасів  великий  «Кобзар»  дар.

ІV. Домашнє завдання

На вибір:

Високий рівень. Підготувати презентацію на тему «Моловідомий Шевченко».

Достатній рівень. Підготувати тести для перевірки знань з теми «Маловідомий Шевченко».

Середній рівень. Підготувати реферат «Життя і творчість Т.Г. Шевченка».

V. Підсумок уроку         

Мистецький доробок Шевченка – величезне досягнення всієї української художньої

культури.

Над широким Дніпром у промінні блакить

і висока і тиха могила.

В тій могилі співець незабутній лежить,

Що народу віддав свої сили,

Що народу віддав своє серце й пісні,

Свої мрії про зорі досвітні...

А навколо лани в далині, в далині

Розлетілись, як птиці блакитні...

На могилу приносять розкішні вінки

З пишних квітів садів України

Кароокі дівчата, стрункі юнаки - 

І всміхаються гори й долини...

Спи спокійно, поет! Образ огненний твій

Не зітерти ні бурі, ні часу.

У великій сім’ї, славній, вольній, новій,

Ми тебе не забули, Тарасе!