Позакласний захід. "...І наново створили слово..." (9 клас)

Тема. «...І НАНОВО СТВОРИЛИ СЛОВО…» 

Мета. Поглибити знання учнів про свою державну мову; ознайомити школярів із поняттями «мова» і «слово»; виховати глибоку повагу і пошану до духовного скарбу нації – мови.

Форма проведення. Позакласний захід  до Дня української писемності з використанням комп’ютерних технологій.
                                        ХІД ЗАНЯТТЯ

Люд без мови – то глина безлика,

Без'язика отара овець.

                          В. Забаштанський. 

1. Вступне слово

                                       Рідне слово

Так довго сподівана, ждана година

Настала для рідного слова мого.

Не так, як приборкана, смутна пташина,

Озветься воно із затишку свого,

Не так – весняним жайворонком у полі

Українська мова тепер залуна

І гомоном вільним по всьому роздоллі,

По всій Україні озветься вона...

Дзвінкий жайворонок то вгору, до сонця,

Зів'ється, де сяє йому любий край.

То пісню співа й до людського віконця –

Лети ж, рідне слово, лети в рідний край!

                                                                    Олена Пчілка

2. Основна частина

Питання мови не стоїть для більшості великих народів: француз не вирішує, якою мовою йому говорити й писати, і німець – ні, і багато інших – ні. Для українців же це питання стоїть в усій своїй грізній величі. Народ, що тисячу років творив свою мову, має право сподіватися, що до нього заговорять його мовою. І той, хто зуміє зібрати скарби мови, врятує її, не дасть загинути.

  9 жовтня українці святкують День української мови та писемності. Цей день є святом для тих українців, які були впевнені, що вільне, творче слово – це душа кожного народу. Велику боротьбу довелося вести за рідне слово в часи, коли його не тільки не пускали до школи, але виганяли з ужитку й казали, що "украинского языка не было , нет и быть не может". Було й зневір'я, коли слабкодухі казали: "Нічого з того не вийде".

А все ж треба вірити. Усім треба рідним словом володіти, всім разом треба підняти його на височінь. А це ми зможемо зробити тільки тоді, коли знатимемо історію свого народу, історію своєї мови.

Сьогодні ми хотіли б поговорити про нашу мову, про її історію. І пропонуємо розпочати з історії виникнення письма.

Тривалий час побутувала думка, що наша писем­ність з'явилася лише після хрещення Русі, коли з Ві­зантії та Болгарії прийшли богослужебні книги. Проте у багатьох місцях, де колись селилися наші пращури, особливо в Північному Причорномор'ї, археологи не раз знаходили на кам'яних плитах, надгробках, амфорах таємничі, незрозумілі знаки. Але питання про існування писемності в ті давні часи залишається нез'ясованим і досі.

Перший історик давньої слов'янської писемності болгарський книжник, учений Чорногорець Макар, який жив у X ст. при дворі болгарського царя Симеона, у книжці «Сказання про письмена» розповідає про два етапи розвитку слов'янського письма:

•  перший — як слов'яни ще були язичниками, то читали та ворожили за допомогою рисок та зарубок;

•  другий — після прийняття християнства почали писати римськими й грецькими письменами. Але було
це письмо «без обустроєнія», тобто не пристосоване до слов'янської мови.

Дослідники вважають, що слов'яни мали примітив­не письмо ще в першій половині І тисячоліття. Пізніше вони стихійно користувалися грецькими буквами. Свідчення про наявність писемності у східних слов'ян можна знайти в арабських географів та істориків. Але, на жаль, ніяких тогочасних писемних пам'яток до нас не дійшло.

І так було до тих пір, поки великими просвітителями слов'ян — братами Кирилом і Мефодієм — не був створений алфавіт.

 Хто ж вони, слов'янські вчителі Кирило та Мефодій?

Просвітителі, творці слов'янської абетки, проповід­ники християнства, перші перекладачі грецьких духов­них книг, виданих слов'янською мовою. Народилися брати у Фесалоніках (Греція) у родині військового начальника. За тих часів людність у цьому місті скла­далася наполовину з греків, наполовину зі слов'ян, їхня мати була грекинею, а батько — болгарином, тому брати з дитинства добре знали як грецьку, так і мову солунських слов'ян.

• Костянтин Філософ (Кирило) (827—896), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську, був талановитим філоло­гом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константинопольській школі. Ім'я Кирило Костянтин прийняв перед смертю, постригшись у ченці. За свої здібності, живий розум він згадується як Костянтин Філософ.

• Мефодій (815—885) був управителем однієї слов'янської провінції у Візантії, але незабаром він відцурався мирського життя й усамітнився в одному з монастирів. 863 р. візантійський Імператор Михайло направив Кирила та Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов'янською мовою. «Адже ви обоє солуняни, — сказав Михайло, — а солуняни всі говорять по-слов'янськи. Я знаю, — додав він, звертаючись до Костянтина, — ти часто хворієш. Але треба, щоб саме ти вирушив до Моравії». Відповідь Костянтина знаходимо у «Житіях Кирила і Мефодія»: «Немічний я тілом і хворий. Але з радістю піду в Мо­равську землю, якщо мають вони абетку своєї мови. Бо просвіщати народ без письмен його мови однаково, що писати на воді. Перед від'їздом до Моравії Костянтин розробив слов'янську абетку. А вже 863 р. Кирило й Мефодій привезли до Бєлеграда слов'янську азбуку та богослужебні книги, перекладені слов'янською мовою. У посланні папи Івана VIII до моравського князя Святополка. Костянтина названо «творцем слов'янського письма». Цим двом просвітителям створено монумент у Києві.

Якими ж  були слов'янські писемні знаки?

Існує два різновиди старослов'янських писемних знаків: кирилиця (названа учнями Кирила на честь сво­го вчителя) і глаголиця. У науці довгий час вважалося, що будь-яке письмо у своїй основі являє собою куль­турне наслідування. Спираючись на цю «непохитну наукову істину», учені XIX—XX ст. намагалися таким чином вивести глаголицю з якогось ще більш давнього письма: древньоєврейського, готського, вірменського, грузинського...

Але всі ці трактування були непереконливими та майже завжди супроводжувалися застережливими «можливо», «напевно», «не виключено». Обриси лі­тер глаголиці такі своєрідні, що схожості між нею та іншими алфавітами немає.

Учені вимушені були визнати, що глаголиця не схожа ні на яке інше письмо й скоріш за все цілком ви­найдена братами-солунянами Кирилом і Мефодієм, як, до речі, про це свідчить древній слов'янський список руської редакції «Похвала святим Кирилу та Мефодію».

Рукописи X та XI ст. написані двома різними абетками. Одні — кирилицею, інші — глаголицею. Але яка з них давніша? Тобто, як писалися незбережені рукописи кирило-мефодіївських часів?

Деякі факти свідчать про те, що більш давньою абеткою слід вважати глаголицю. Найдавніші пам'ятки (у тому числі «Київські листки») написані саме нею, до того ж більш архаїчною мовою, близькою за фонетичним складом до мови південних слов'ян. На те, що глаголиця більш давня, вказують також палімпсести.

- Хто нам скаже, що таке палімпсести?...

- Давайте з’ясуємо значення цього слова за словником іншомовних слів.

 На всіх палімпсестах, що збереглися до наших днів, зіскреблено глаголицю й новий текст написано кирилицею. Немає жодного палімпсеста, написаного навпаки. Найдавніші книги, написані глаголицею, дійшли до нас з XI ст. Найстаріша книга на Русі, написана кирилицею, — Остромирове Євангеліє (1057 р.), яка зберігається в Санкт-Петербурзі, в бібліотеці Російської Академії наук.

Узагалі кириличний алфавіт почав широко вико­ристовуватися з XI ст. в художній і світській літературі східних слов'ян. Читаючи старослов'янською, ми вимовляємо слова так, як вони написані. У цій мові немає такої різниці між звучанням слів та їх написанням, як, наприклад, в англійській чи французькій мовах. Книжна старослов'янська мова налічувала 38 літер:

Після смерті Кирила й Мефодія користуватися слов'янською писемною мовою в Моравії було заборонено, а їх учнів вигнано до Болгарії.

Болгарія прийняла християнство у 865 р., на­прикінці IX — у X ст. стала центром слов'янської писемності. Саме з Болгарії було запрошено в кінці X ст. до Київської Русі перших служителів церкви

й завезено церковні книги, написані мовою, якою перекладали Кирило та Мефодій. У науковому обігу цю мову називають старослов'янською (раніше називали церковнослов'янською).

Старослов'янська й давньоруська писемні мови в Київській Русі співіснували, доповнюючи одна одну.

Вони виконували різні функції:

• старослов 'янська вживалася переважно в церков­ній сфері;

• давньоруською мовою укладалися державно-юри­дичні закони (наприклад, «Руська Правда»), велися
ділові документи й укладалися художні твори («Слово о полку Ігоревім»).

В історії кириличного письма розрізняють такі періоди: устав, напівустав, скоропис.

Уставне письмо характеризувалося   чітким, каліграфічним накресленням літер, кожна з  яких писалася окремо, ставилася перпендикулярно до рядка, мала  геометричний вигляд.

Із середини XIV ст. геометричний вигляд літер поступово спрощувався, писалися вони з нахилом, допускалися скорочення слів. Такий тип слів називався напівуставом.

Пізніше з'явився скоропис — букви заокруглені, писалися зв'язно, окремі з них виносилися понад

рядком.

У середині XVI ст. у східних слов'ян виникає друкарство, друкований алфавіт, створений з деякими змінами на основі півуставного письма.

Перша друкована книга під назвою «Апостол» вийшла в Україні — у Львові в 1574 р., надрукована Іваном Федоровим.

У 1708 р. після реформи Петра І старий дру­карський шрифт був замінений гражданським. З алфавіту вилучили зайві літери, написання деяких було спрощено. З XVIII ст. гражданський шрифт, пристосований до звукового складу української літературної мови, поширився в Україні. І нині кирилиця — в основі нашого алфавіту.

Українська мова серед східнослов'янських

Українська мова — державна мова нашої країни. Поза межами України українська мова в усній формі поширена в Росії, Молдавії, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, у країнах Латинської Америки, Австралії.

Існує два погляди на зародження й розвиток ук­раїнської мови як окремої слов'янської:

1)вона виникла після розпаду давньоруської мови у XIV ст.;

2)безпосереднім джерелом української, як і інших слов'янських мов, вважається праслов'янська мова, розпад якої почався в VII ст.

Сучасна українська літературна мова пов'язує свою історію з конкретною датою — виданням «Енеїди» Котляревського у 1798 р. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою всупереч тогочасній традиції користуватися книжною українською мовою в писемній практиці.

Ще одна дата — 1840 р., коли вперше було видано твори Т.Г.Шевченка, — може вважатися доленосною: з того часу українська літературна мова мала важкий, але плідний шлях розвитку й нормативної стабілізації. На цьому шляху — і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих синів.

А якою ж мовою говоримо ми?

У нашій гімназії всі учні знають, що таке українська літературна мова, але вони користуються нею хіба що тільки на уроках української мови та літератури, та й то з великими помилками. Тому й вирішили наші гім­назисти провести невелике дослідження і встановити, яких же помилок найбільше в усному мовленні.

Наводимо вам тільки невеликий перелік слів: на слідуючий, ізвіняюсь, опять, начала, поняв, пришли, встріли, сразу, всьо врємя, тіпа, виключи, форточка, одкрий, одьожа, послі, помню, корочє, пашлі, пєрємєна, сьодні, шо, як діла, всьоравно, вобщем, первий, канєшно, во скоко, вторий, пока,, прикольно, нехо,, до свіданья, скоко можна, зачєм, вопрос, вовремя, тупо, акуратно, кстаті, гурок, каклета, продвінутий, оценка, убірать, восєм, начало, сориться, обіжаться, кажись,  іспугалась, тряпка, дєньгі, прівєт, потом, всєгда.

Як бачите, наше з вами мовлення аж ніяк не можна назвати чистим, у ньому є як російські слова, так і кальки, сленгові слова та вирази. Тому ми підготували вам міні-сценку

Розмова в автобусі

Жінка. Мужчина, ви виходите на слідуючій остановці?

Чоловік. Виходжу на наступній зупинці, шановна. Прикметника «слідуючий» в українській мові немає.

Жінка. Як хочу, так і балакаю. Як вам непонятно, одойдіть в сторону.

Чоловік. Відійти вбік не можу, бо тут тісно. Мені не «понятно», а зрозуміло, що свою мову треба шанувати й знати, а не спілкуватись суржиком.

Жінка. Мужчина, ну шо ви обзиваєтесь?! Ніякий я не суржик, а такій же пасажир, як і ви!

Чоловік. Суржик — це не лайка. Це наша біда. Узагалі-то суржик — це змішане борошно з різних видів зерна. А от мовний суржик — то поєднування чи перемішування слів чи форм двох різних мов.

Жінка. Да не разстроюйтеся так. Я старатимусь. Так ви на слідуючій виходите ілі нєт?..

Гадаю, кожен з вас був не раз свідком таких імпровізацій у транспорті, на вулицях, у магазинах, біб­ліотеці, навіть на уроках і перервах у нашій гімназії. Тож давайте будемо гідними нашої прекрасної, співучої мови, а не такими собі «суржиками» без роду-племені.

                                                       А це цікаво

Пропонуємо Вам пригадати, як Ви пишете, і визначити свій характер.

Є така цікава наука графологія, яка допомагає визначити й передбачити характер за манерою писати. Якщо йти за нею, то:

нахил ліворуч - невпевненість, стриманість, слабка воля;

нахил праворуч - розумова жвавість, нестримність натури;

високі літери - аристократизм, кострубаті - егоїзм, округ­лі - доброта, сплетені - дипломатичність;

рядки йдуть донизу - песимізм, брак енергії;

рядки "деруться вгору" - оптимізм, енергійність, само­любство;

дрібний почерк - егоїзм, замкнутість;

     широке поле ліворуч - відкритість натури, праворуч -скупість.

               Вікторина

А зараз перевіримо, на скільки уважними Ви були на нашому занятті?

1.Хто є творцями слов'янської абетки? (Кирило і Мефодій.)

2.Де народилися брати? (Фесалоніки, Греція.)

3.Яке справжнє ім'я Кирила? (Костянтин.)

4.До якої держави були послані брати візантійсь­ким імператором Михайлом? (До Моравії.)

5.Хто з братів розробив слов'янську абетку перед від'їздом до Моравії? (Кирило.)

6.Які є два різновиди старослов'янських писемних знаків? (Кирилиця і глаголиця)

7.З якого часу кириличний алфавіт застосовується в літературі східних слов'ян? (З XI ст.)

8.Які три періоди розрізняють в історії кириличного письма? (Устав, напівустав, скоропис.)

9.Як називається найстаріша книга, написана ки­рилицею, де вона зберігається? (Остромирове Євангеліє, у Санкт-Петербурзі.)

10.Хто і коли надрукував першу в Україні книгу? (Іван Федоров, 1574р.)

3. Заключна частина заняття

      Отже, сьогодні ми говорили про українську мову, про тернисті шляхи її становлення і розвитку. Пропонуємо Вам підтримати подальше становлення рідної мови і взяти участь у конкурсі малюнків: «Не дай догоріти! Підтримай вогонь рідної мови!» Адже проблема мови існує до цього часу.

Як ви гадаєте, яка мова є найкращою, наймилозвучнішою, просто най-най? Відповідь на це питання, на нашу дум­ку, дав Дмитро Білоус у своєму вірші                  «Найдорожче»

Синів і дочок багатьох народів я стрічав,

які перетинали гірські й морські кордони

і на подив багато бачили, багато знали.

Я їх питав із щирою душею:

— Яку ви любите найбільше мову?

І всі відповідали:

— Ту, що нею

  Співала рідна мати колискову.