Урок української літератури. Ліна Костенко «Маруся Чурай» (11 кл.)

ТЕМА. Ліна Костенко «Маруся Чурай». Духовне життя нації крізь призму нещасливого кохання. Митець і суспільство, батьки і діти, любов і зрада — головні сюжетні лінії твору.

Мета: утверджувати високі моральні цінності, прагнення зберегти кращі людські якості; формувати вміння творчо осмислювати прочитане; розуміти красу слова поетеси; розвивати творчі здібності, естетичний смак, відчуття насолоди від читання художнього тексту, усне зв’язне мовлення учнів; виховувати почуття власної гідності, порядність і вірність.

Тип уроку: формування знань, уміні і навичок.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

1.      Слово вчителя

(Відеоролик «Плач по любви»).

Три століття віддаляють Марусю Чурай від поетеси Ліни Костенко. Але скільки спільного мають ці незвичайні жінки, ці беззахисні і беззбройні пророки нашого багатостраждального народу, слово яких було «духовним мечем». І ось ожила легендарна дівчина на сторінках історичного роману у віршах «Маруся Чурай», який побачив світ у 1979 році. Вихід цього твору став справжньою подією в наші літературі. Люди, які двох слів не могли зв'язати рідною мовою — нещасні жертви свого часу — шукали, діставали, читали й перечитували «Марусю Чурай». Приміром, у далекому Казахстані українці від руки переписували роман.

У чому ж сила цього твору? Яка причина його фантастичної популярності? Зі сторінок роману постала неприкрашена історія нашого народу. А у Ліни Костенко історія — це жінка, змучена, катована, зневажена, але не розтоптана, бо вона не загубила духу свого, гордості, гідності людської.

2. «Асоціативне гроно»

·      А які асоціації у вас виникають, коли чуєте сполучення слів «Маруся Чурай»? (Самопожертва, кохання, зрада, безсмертя, краса, легенда, гордість, страждання, смертна кара,  гідність, суд, пісня,  чесність, всепрощення, самотність, Україна, мужність,  вірність).

ІІІ. Мотиваційний етап

 Слово вчителя

Шановні друзі! Добігають кінця останні місяці навчального року, і зовсім скоро ви станете на стежку дорослого, самостійного життя. А воно нелегке, іноді жорстоке, і постійно нагадує про це. І все-таки, не згинаючись під його тягарем, людина знову й знову встає, закликаючи на допомогу небачені резерви стійкості й сили. Витримати випробування один раз – мало, адже усе життя – це випробування, і людині, щоб зберегти гідність, треба постійно його витримувати, тобто жити.

ІV. Повідомлення теми, мети уроку

1.   Слово вчителя

На сьогоднішньому уроці, даючи характеристику героям роману, ми розглянемо головні сюжетні лінії твору. Тема нашого уроку звучить так: «Ліна Костенко «Маруся Чурай». Духовне життя нації крізь призму нещасливого кохання. Митець і суспільство, батьки і діти, любов і зрада  — головні сюжетні лінії твору».

Сьогодні, перекинувши місток від сучасного до минулого, ми простежмо, як жили в цьому божевільному світі герої історичного роману у віршах, хто з них, пройшовши через помилки, сумніви й вагання, не схибив, не зрадив собі, своєму високому призначенню — бути Людиною.

2.   Зачитування епіграфа

Епіграф.

Коли тривоги життьової

Тебе охопить вітер злий, –

По вінця слави трудової

У серце стомлене налий.

Нехай не виє самотина.

Як лютий пес за ворітьми:

Скажи крізь муку – я Людина!

Скажи крізь горе – я з Людьми!

                               М. Рильський

V. Опрацювання навчального матеріалу

Наш уроку – це урок захисту проектів. Сьогодні три групи презентуватимуть результати своєї роботи. Ваше завдання уважно слухати і занотовувати найважливіші моменти їх виступів.

1.    Митець і суспільство.

   Це навіть не подвиг, це швидше відноситься до категорії подвижництва. Момент жертовності як катарсис спокути, моральна підзвітність самому собі.

(Ліна Костенко. “Дума про братів неазовських”).

(Відеоролик «Жизнь»). Про що цей твір? Про зраджене кохання? Про криваві часи Хмельниччини? Про славне і безславне минуле нашого народу? Ліна Костенко зуміла створити досконале художнє полотно, в якому переплелися всі теми в нерозривній цілісності. Але найбільше, очевидно, про те, що так глибоко хвилювало і хвилює поетесу – про «генія в умовах заблокованої  культури», про нерозривність снаги до життя і творчості.

Діалог поетеси з Долею

Ліна Костенко:

Наснився мені чудернацький базар:

Під небом, у чистому полі,

Для різних людей,

Для щедрих і скнар,

Продавалися різні Долі.

Долі-ворожки, тасуючи дні,

До покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя смутне,

Душею покликала очі.

         Доля:    

         Ти все одно не візьмеш мене…

Ліна Костенко:               

А може візьму?

          Доля:                  

          Ти собі затям.

          За мене треба платити життям.

Ліна Костенко:     

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться –

У мене жодних претензій нема.

До Долі – моєї обраниці.

Ліна Костенко вибрала долю українського поета, поета  на той час бездержавної нації. А ще їй випало бути поетом у тоталітарній суспільно-політичній системі, лояльною до якої вона аж ніяк не могла бути. Для неї поезія і правда тісно пов’язані між собою. Служити поезії – служити істині. Це її кредо.  

Немає сумніву, що Ліна Костенко, змальовуючи образ своєї попередниці, української поетеси ХVІІ століття, внесла у нього багато чого зі свого часу, зі своїх особистих стосунків з українським “застійним” суспільством 70-80-х років ХХ століття. 

Проблема митця і його служіння народові у творі ставиться дуже гостро. Головна героїня роману Маруся Чурай цілком справедливо показана Ліною Костенко як геніально обдарований митець, як один із творців українських пісень, що здобули всесвітню славу нашому народу.

Як митець, як людина виняткова, вона відчувала і глибоко переживала різне ставлення до себе з боку сучасників. Частина її не розуміла:

Адже Горбань говорив на суді:

 – При чому тут пісні?

 Вона ж на суд за інше зовсім ставлена.

А Орихна так висловлює думку про Марусин талант:

Хіба то дівка? То ж таки ледащо.

Усе б співала. Боже упаси!

Але були й такі, що захоплювались і любили. Талант Марусі Чурай був достойно оцінений  самим Богданом Хмельницьким:

 За ті пісні, що їх вона складала,

 за те страждання, що вона страждала,

 за батька, що розп'ятий у Варшаві,

 а не схилив пред ворогом чола,

 не вистачило б городу Полтаві,

 щоб і вона ще страчена була!

А Іванові ж доля вивела Марусю у двох величинах: коханої дівчини та художника незвичайного таланту. Під час суду йому однаково болить і, разом з тим, значимішим і вартіснішим проступає життя Чураївни-поетеси:

Ця дівчина не просто так, Маруся,

Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.

Роботу нашої групи ми узагальнили у проекті «Життєвий і творчий шлях Ліни Костенко». У цій збірці ми, крім біографії, творчості поетеси, подали ще й афоризми із творів поетеси. Ось деякі з них.

2.    Батьки і діти.

Роман «Маруся Чурай» побудований на антитезі – протиставленні високого й низького, матеріального й духовного. Вибір життєвих пріоритетів ділить персонажів твору на два світи, які перебувають у жорстокому конфлікті. Прірва, що пролягла між ними, – це відмінність їх духовних орієнтирів. Коріння їх – спадкове: життєві принципи Гордія Чурая, Івана Іскри, Богдана Хмельницького глибоко відрізняються від приземлених, власницьких інтересів Вишняка, Бобренчихи, Горбаня.

Сім'я – основний елемент суспільства, була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь. Як кожне дерево має своє коріння, так і кожна родина має своє минуле.  Саме з сім’ї для дитини починається увесь світ.

Група учнів готувала презентацію «Із родини йде життя людини».

Предмет нашого дослідження – українська сім`я в романі Ліни Костенко “Маруся Чурай”. Наш проект ми назвали так:   «Із родини йде життя людини». Головні герої роману – виходці з чотирьох сімей: Чураї, Бобренки, Вишняки, Іскри. Молоде покоління: Маруся, Гриць, Галя, Іван.

Що ж діти успадкували від батьків:

Маруся: Красива я була, правда?

Схожа на свою матір.

Смілива я була, правда?

Схожа на свого батька.

Гриць: Перестав од матері сахатись.

Потроху так почав і прислухатись!

Галя: Одна статура в метері і в доньки –

Обидві круглі, наче карахоньки.

Іван: Батько був…Остряницею, -

Наступний гетькам після Павлюка.

…Син його! Душі не занехаєш.

Не маєш права!

«Яка хата – такий тин, який батько – такий син».

А тепер докладніше про кожну з родин.

1)   Сім'я Гордія і Ганни Чураїв була збудована на довір'ї, взаєморозумінні й любові. Маленька Маруся мала її за взірець. Прекрасні вродою, душею і помислами, Чураї стали для доньки ідеалами жіночої краси й чоловічої мужності.

Гордій Чурай у романі і в уяві дочки проходить спогадом і легендою:

Він гордий був, Грдієм він і звався.

Він лицар був, дарма що постоли.

Стояв на смерть. Ніколи не здавався.

Йому скрутили руки і здали.

Ганна Чураїха – цілком реальна жінка:

Вона у мене, як була молодша,

була предивна, як на людський глузд.

Було, сльозами набрякають очі,

вона ж сміється кутиками вуст.

Таке обличчя чи така вже звичка,

а голосочок! - чистий, мов кришталь.

Така була красива молодичка,

вуста сміються, а в очах печаль.

Звела їх доля, наче, в нагороду

за те, що мали незглибимі душі.

І плід їхнього кохання – Маруся:

Я — навіжена. Я — дитя любові.

2)   У сім'ї Бобренків найколоритнішим образом є безцеремонна і черства Орихна Бобренчиха.

Була висока і цибата,

Як чапля з Перещепинських боліт.

Все скаржилась, ходила якось боком.

Кляла Бобренка на усі лади.

А ненаситна! — що нагледить оком,

то дзьобом так і вихопить з води.

Бобренко:

Та, наробившись, храповито спав.

Погладшав, запузатів, постатечнів

і втратив серце до козацьких справ.

Життя Бобренків минало у прокльонах і сварках:

Як тих людей двох доля спарувала?

Там завжди сварка висіла, як чад.

Ось у такій родині формувався Грицько:

А якось каже: — Щастя треба красти.

А я такий, я матір поважаю.

Я впоперек їй слова не скажу.

3)   Сім'я ж Вишняків «Рід гучний, таких родів не густо у Полтаві»  подана виключно через батька і дочку. Про Вишнячку сказано у кількох словах:

Ходе в златоглаві…

…Йшла ушир усе та вшир.

 Багач на всю губу, Вишняк був добрим крутієм і вмів завжди бути у виграші:

 Він не якийсь. Він сам собі Вишняк.

 У нього скроні в срібній папороші.

 Буває так, що слава на дурняк,

 а в нього слава за великі гроші.

 Вся Україна полум’ям горить,

 він і на цьому теж нагріє руки.

І донька Вишняка, Галя, «дбала в скриню та в комору»:

Вже тато наш і на весілля втратились.

А Гриць умер… а Гриця вже нема…

4)   Рід Івана Іскри бере початок від гетьмана Дем’яна Многогрішного.  Іван Якович Іскра був сином гетьмана Якова Іскри-Остряниці. Козак Іскра був людиною мовчазної й похмурої вдачі, виняткової правдивості та благородства.

Простти мені, земле,

Простіть мені, трави!

Не дбав я про славу,

Не дбав про майно!

Ось так виглядає родина у творі. Наші дослідження ми узагальнили у збірочці, у якій  показали українську сім’ю за романом Л.Костенко «Маруся Чурай»; також ми доповнили її прислів’ями та приказами про родину.    

Фізкультхвилинка (вправи для хребта, очей).

3.            Любов і зрада.

Що ж це виходить? Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?

(Ліна Костенко. “Маруся Чурай”).

Дану сюжетну лінію ми розглянемо через призму  любовних трикутників, які уворили ромб, на кожному з кутів якого нещасна людина. Маруся – Гриць – Галя та Гриць – Маруся – Іван. 

Мотив зради, безперечно, виконує важливу роль у творі. На суді посланець із Січі каже: «Що ж це виходить? Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?!». Вона є ключовою і в гетьманському універсалі: «Вчинивши зло, вона не є злочинна, бо тільки зрада є тому причина».

Корені зради – у помилковому виборі життєвих орієнтирів. Гриць Бобренко завис над прірвою між двома берегами. З одного боку, сміливий козак, на полі битви він переживає хвилини психологічної свободи. Одначе другою частиною своєї розполовиненої душі він тримається ґрунту, матеріальних статків.

Проблема Грицевої роздвоєності криється в безвольності характеру: він не здатен на вчинки: ні на добрі, ні на злі. Це й приводить Григорія до зради. Він передусім зрадив ту половинку душі, яка дарувала йому свободу. А потім зрадив і кохання.

Ви знаєте, друзі, хочеться звернутися до Гриця словами Вердена: «Шалений! Що зробив ти із своїм життям?»  

Міні-спектакль (діалог між Марусею і матір’ю).

Маруся.  - Мамо, хто це вам допік,

що ви уже не ходите тудою?

Мати.     - Я й стежку обмину в їх бік

і закроплю свяченою водою!

Маруся. - Чого ви, мамо, незлюбили Гриця?

Яка вас думка все не полиша?

Мати.   - Не служать очі на таке дивиться,

щоб так двоїлась хлопцеві душа!

Маруся. - Не вірте, мамо! Гриць такий хороший.

Він клявся, мамо, що навіки мій.

Мати.    - Ой доню, доню, в їх до смутку грошей.

То ж Вишняки, то ж Галя, зрозумій.

Маруся.  - Але то ж - Гриць. І я. То ж ми із Грицем.

Та він же в світі отакий один.

Він, мамо, гордий. Він козак. Він лицар.

І що для нього гроші, мамо? Дим.

Хіба наш батько ласий був на гроші?

Хоч таляр він у вузлик зав'язав?

Хіба ж не ви були в Золотоноші

єдине золото, яке він там узяв?      

Мати.  - Ох, не рівняй! Роти в людей, як верші.

Ти кажеш - батько, а життя біжить.

Наш батько - з тих, що умирали перші.

А Гриць Бобренко - з тих, що хочуть жить.

 - Є ж лицарі у нашому краю!

О боже мій, на кого ж ти, на кого

збагнітувала молодість свою?!

Маруся.  ...Мені немов полегшало відтоді.

Зболілася. Відмучилася. Годі.

Спинити Гриця не зробила й спроби.

Ходжу, хитаюсь, як після хвороби.

І хоч би злість яка чи ворожнеча,-

нема нічого. Пустка. Порожнеча.

(Пісня «Ой не ходи, Грицю»)

Про кохання і зраду, про те, чому ж Маруся не простила Гриця нам розкаже наступна група.

Ви питаєте: «Чому ж Маруся не простила Гриця?» Ми вважаємо, Горда Чураївна не хоче заплямувати своє велике кохання, вірніше, пам’ять про нього.

Життя людини — це не чернетка, у якій можна закреслити помилки, вирвати аркуш. У житті не може бути так, що, одного разу зрадивши (людині, коханій, країні), завтра ти знову станеш порядною людиною. Отруївши кохання Марусі підступною зрадою, Гриць став на слизьку й холодну стежку підлості, яка повела його від людей, до людисьок з непевними душами.

Кохання Марусі і Григорія, отруєне страшною у своїй підступності зрадою, вималюване Ліною Костенко ретроспективно, це дало можливість читачам разом з Чураївною переживати зраду не миттєво, не фрагментарно, а протягом усього твору. Таким чином все минуле життя дівчини оповите болем зради. «Пекуче прозріння» болить Марусі нестерпно:

Бо ж річ не в тім — женився, не женився…

прийшов, пішов, забув чи не забув.

А в тому річ, коли він так змінився?

Чи, може, він такий і зроду був?

Грицькова душа, справді, дуже непевна. Чітко і точно прочитав її розщеплену суть Яким Шибилист: «Від того кидавсь берега до того, Любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані».

Страшні слова, з якими звертається Гриць до Марусі, марно сподіваючись на її розуміння, –  це уже потенційна зрада:

 А якось каже: – Щастя треба красти.

 Що зробиш, мила, як таке життя?

 У той же час Бобренко – не бездушний парубок. Гриць катується  і робить спробу виправити помилку, але на перепросинах знову хоче своєрідного "бариша" – Марусиного жалю, прощення, співчуття, вдячності, що вернувся. Надто багато в Бобренкових словах такого, що не робить йому честі –

 цинічного виправдання:

 Життя – така велика ковзаниця.

 Кому вдалось, не падавши, пройти?

звинувачення Чураївни, що причарувала, -

 А може, й правду кажуть,

 що ти відьма, приворожила – і пропав навік.

 цинічної відвертості -

 Як хочеш знати, – так, я їм продався,

 але в душі на тебе я молюсь!

 Саме під час перепросин і була зруйнована Грицем остання фортеця любові. Ось чому так трагічно звучить з Марусиних уст:

 Це ж цілий вік стоятиме між нами.

 А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!

Вишняківна в любовному трикутнику Маруся – Гриць – Галя відіграє значну роль і подана в певному розвитку. Не така вже вона й примітивна, як подає себе на суді, кажучи:

 Що він ходив до тої чарівниці,

 панове суд, то істина не є.

 Це лише її своєрідна спроба захиститися від людського осуду. Інша річ, що всі життєві втрати Галя вимірює матеріальною вартістю, тому в її свідченні звучить не стільки жаль за нареченим, скільки за витратами на весілля:

 Вже тато наш і на весілля втратились,

 а Гриць умер... а Гриця вже нема.

У ставленні до Марусі Вишняківна безцеремонна, нахабна і жорстока:

 Ішли дівчата, освятивши квіти.

 Я привіталась, проминула їх.

 І раптом з гурту, десь позаду, звідти,

 мені у спину пролунав той сміх.

 А я ішла. Підкошувались ноги.

 Хтось дорікнув їй тихо, при мені ж.

 А я ішла, не бачила дороги,

 і сміх стримів у спині, наче ніж.

Глуха до пісні. Через душевну убогість у Галі немає вміння любити. Одне з найкращих людських почуттів підміняється бажанням вийти заміж. От і готує Галя собі придане, «все вишиває прошви подушок».

Ці влучні характеристики Галі («глуха до пісні», «все вишиває прошви подушок») дала Маруся Чурай. Але вона весь час собі дорікає, боїться бути несправедливою до Галі:

А може, я несправедлива до неї?

А може, саме таку дружину треба козакові,—

до печі і до городу, до коней і до свиней,

і до ради, і до поради, і вночі до любові?

Іван Іскра у любовному трикутнику Гриць – Маруся – Іван, поданий поетесою так, що від становища мало не другорядного епізодичного персонажа на початку він несподівано виявляється одним з головних героїв наприкінці. Парубок, якого навіть Чураївна спочатку не розуміє і не сприймає, стає найближчою людиною в Марусиному змарнованому житті. В Івані захоплює глибокий розум, співчутливість, рішучість, душевна чистота. Сприймаючи Івана як суперника, Гриць зумисно прибріхує, бо добре відчуває Іскрину вищість:

 А Гриць, було, і сердиться, й зітхає.

 – Він, – каже, хитрий, – каже, – потайний.

 В нас на кутку його не люблять наші.

 Шляхетний дуже і чолом не б'є...

 Він, – каже, – гордий, з ним не звариш каші.

 Він і мовчить, бо дума щось своє.

 Емоційний, але рішучий виступ Іскри на суді вражає глибиною і мудрістю, навіть державністю суджень:

 Ця дівчина не просто так, Маруся.

 Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

 Що нам було потрібно на війні?

 Шаблі, знамена і її пісні.

Стосунки Марусі і Івана - це одна з найпрекрасніших сторінок не тільки роману, а  й усієї української літератури. Івану, як і Марусі, світить батькова зоря.

Їхні взаємини  - це своєрідний виразник великого кохання двох рівноправних людей, двох високих і чистих душ. Любов Івана до Марусі немов би відтінює любов Гриця, допомагає зрозуміти її недостатню глибинність. Іван же був їй рівнею, бо, як ніхто інший, цінував винятковість її душі. Іван і Маруся – духовно близькі:  

Ми з нею рідні, ми одного кореня.

Мабуть, один лелека нас приніс.

Любов – це вогонь, Іван – це шляхетна іскра цього вогню. На нашу думку, тільки хвороба і смерть Марусі зупинили цей процес – процес народження в ній нової, по-справжньому великої і щасливої любові.

Останній монолог  Марусі .  (Звучить пісня «Засвистали козаченьки»).

Дивився, як востаннє.

Торкнув мене прощальними вустами.

Не знала я, що сум такий огорне.

Вмирати буду, – пом'яну добром.

Кирея з вильотами чорна

в останній раз майнула за бугром.

І я, котрій давно вже все байдуже,

уже нічим я сльози не впиню.

Прощай, Іване, найвірніший друже,

шляхетна іскро вічного вогню!

Виходить полк. Іван під корогвами.

І я край шляху осторонь стою.

Моя душа здригнулася словами.

Співають пісню, Боже мій, мою!

І "Зелененький барвіночку",

й "Не плач, не журися,

а за свого миленького Богу помолися"…

А вам ми бажаємо кохання, взаємного кохання. Готуючи презентацію роботи нашої групи, ми зацікавились, а  чи є композиції, пам’ятники, присвячені коханню та зраді. Виявилось, що пам’ятників коханню у світі багато, якщо вас зацікавить ця інформація, ви можете переглянути нашу збірочку «Кохання - це єдина розумна й задовільна відповідь на питання про сенс людського існування (Еріх Фромм)». До речі,  пам’ятників зраді немає, але ми поцікавились: «Якби був такий пам’ятник, то який, на вашу думку, він би мав вигляд?». Ось відповіді респондентів.

VІ. Узазальнення і систематизація вивченого

      То чому ж для України Маруся «не  просто так Маруся, а це голос, це пісня, це душа»?

·      Маруся - голос України, тому що вона бачить своє місце в житті народу, складає для нього пісні.

·      Бо вона піднімала дух воїнів своїми піснями.

·      Вона увічнювала героїчну боротьбу за визволення.

·      Маруся знайшла своє місце в житті нації, вона реагує на криваві події, що принесли горе на рідну землю, її пісні піднімали духовне життя нації.

     Чому замовкла Маруся?  Адже ми знаємо, що після смерті Бобренка вона створила тільки дві пісні: перша ("Ой не ходи, Грицю") – зі страждань особистих, друга ("У Полтаві на риночку") – зі страждань народних. (Більше пісень не творилося – настала затяжна пауза, спровокована депресією, почалася трагедія митця).

     Якими кольорами ви передали би стан душі Марусі в різні періоди життя: в дитинстві, перед стратою, після помилування, після прощі?

(У дитинстві – рожевим,  тому що  батьки Марусі, хоч і були бідними, зуміли зробити життя дівчинки щасливим;  перед стратою – сірим,  після смерті Гриця їй було байдуже все, що відбувалося навкруги;  після помилування – чорним; після прощі – блідо-жовтим,  тому що Маруся очистилася духовно; з’явилася надія, що вона зможе жити і продовжувати піднімати лицарський дух українців своїми новими піснями).                                                                                                                                                   

Трагедія життя Марусі Чурай у тому, що вона була народжена для пісень. Втративши  сенс життя після зради коханого, вона втратила  бажання творити, здатність до творчості. “Найтяжча кара звалася життям”.

VІІ. Домашнє завдання

Ø Підготувати повідомлення «Народно-визвольна війна 1648-1654 рр.» (Філософські роздуми в поемі «Маруся Чурай» над історичним минулим народу).

Ø Скласти кросворд, тест, клоуз-тести, цитатний диктант до роману Ліни Костенко «Маруся Чурай».

Ø Попрацювати помічником режисера: підібрати акторський склад для постановки на театральній сцені чи зйомок кінофільму «Маруся Чурай».

VІІІ. Підбиття підсумків

Отже, історичний роман Л. Костенко сприймається як дуже сучасний, бо примушує нас ще раз замислитись, якою повинна бути людина. Сьогодні на уроці ми досліджували, як жили в цьому божевільному світі герої історичного роману у віршах Л. Костенко «Маруся Чурай». Тож  хто з них, пройшовши через помилки, сумніви й вагання, не схибив, не зрадив собі, своєму високому призначенню — бути Людиною.

На мою думку, варто же раз згадати слова М.Рильського (епіграф). 

Коли тривоги життьової

Тебе охопить вітер злий, –

По вінця слави трудової

У серце стомлене налий.

Нехай не виє самотина.

Як лютий пес за ворітьми:

Скажи крізь муку – я Людина!

Скажи крізь горе – я з Людьми!

                           М. Рильський

Сьогодні ми вчились жити на уроці, завтра вашим вчителем стане саме життя, іноді важке, нестерпне. Л. Костенко постійно нас переконує: внутрішні можливості людини безмежні, не забувайте про це й завжди боріться за людину в собі, за незаплямоване сумління. Я сподіваюсь, що наш сьогоднішній діалог запалив в ваших душах любов до рідної землі, до людей, до отчого дому.

Оцінювання роботи учнів на уроці.

Готуючись до страти гірко спитала Маруся: «Чи хоч пучечок той калини/ Мені на груди покладуть?» Ні, не буде безіменною і забутою українська співачка Маруся Чурай. Навесні, 2006р. в місті Полтаві біля театру ім. Гоголя, був урочисто відкритий пам’ятник Марусі  Чурай. Ініціатором спорудження пам’ятника виступив  Анатолій Кукоба, автор пам’ятника Анатолій Чернощоков, а скульптор Андрій Споришев. Вилитий із бетону і окутий міддю, він споруджений на кошти громадських організацій, полтавчан, шанувальників пісні

Маруся живе серед нас, пісня її продовжує жити!

 (Звучить пісня «Пісня про Марусю Чурай» у виконанні Раїси Кириченко).