Урок української ліьератури. П.Куліш. «Чорна рада» (9 кл.)

Тема. П. Куліш — видатний письменник, перший український професійний літературний критик, перекладач. «Чорна рада» — перший україномовний історичний роман.

Мета: ознайомити учнів  з  особистістю П. Куліша — письменника, першого українського літературного критика, перекладача, автора підручника для школи; дати загальну характеристику першому україномовному історичному роману «Чорна рада»: з’ясувати ідейно-тематичну спрямованість, історичні передумови створення хроніки; розвивати увагу, допитливість, логічне мислення; вміння аналізувати фактичний матеріал, грамотно і виважено висловлювати власну думку, робити ґрунтовні висновки; виховувати повагу до творчої спадщини П. Куліша, до історичного минулого та кращих здобутків української літератури.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Форма проведення: урок-усний журнал.

Хід уроку

І. Організаційний момент. 

Емоційна готовність учнів до уроку.

Нашу сьогоднішню зустріч я хочу розпочати з побажання:

Видумуйте, пробуйте, творіть!

Розум, фантазію проявіть!

Активними й уважними будьте

І про кмітливість не забудьте!  

ІІ. Актуалізація опорних знань

Кросворд. Завдання: визначити зашифроване слово за допомогою перших літер відповідей.

1. Напрям у європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі ХVI ст., а найбільшого розквіту досяг у Франції у ХVІІ ст. Для нього характерна орі-

єнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, гідною наслідування. (Класицизм)

2. Різновид метафори:  зображення  неживих  предметів  або  абстрактних  явищ  із  наданням  їм  властивостей живих  істот. (Уособлення).

3. Все, що написане або надруковане буквами (літерами). (Література)

4. Чергування підвищень і знижень голосу, тон мовлення, який дозволяє виражати почуття, ставлення до вимовленого. (Інтонація)

5. Драма,  написана  викладачами  й  розігрувана  учнями  в  навчальних закладах у часи пізнього середньовіччя. (Шкільна)

Зашифроване слово «Куліш».

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку.  Мотивація навчальної діяльності

Вступне слово вчителя

Пантелеймон Куліш належить до тих діячів, які, будучи багатогранно обдарованими, зробили величезний внесок у розвиток української культури, літератури, мистецтва, мови, науки.

Могутній майстер української мови 

й творець українського правопису,

 благородний поет, перекладач…  

має право на нашу велику повагу

і вдячність.

                                  М. Коцюбинський.

Уся творчість та громадська діяльність П.Куліша – неоднозначна, суперечлива. "Наділений великим талантом, але ще більшою амбіцією, Куліш протягом свого довгого життя … виступав у найрізноманітніших ролях і полишив по собі багату літературну спадщину", – так відгукнувся про Куліша І.Франко.

Життєвий і творчий шлях Пантелеймона Олександровича Куліша, чи, як він сам себе називав на старосвітський лад, Панька Олельковича,  припадає  на  50-90-ті  роки ХІХ  століття. Це  був

складний період становлення нової української літератури й культури взагалі. Могутній голос Т.Шевченка був першим ударом дзвону, котрий пробудив національну самосвідомість народу, нагадав українцям, що вони — українці. Але час потребував могутніх талантів, здатних звести величну споруду нового духовного світу народу. Україна народила таких титанів, котрі були здатні «держати небо на плечах». До них належить і ім’я П. Куліша (…) — всебічно обдарованого письменника, громадського діяча, фольклориста, критика та літературознавця, видавця, історика, педагога,  перекладача,  людини  кипучої  енергії  та  надлюдської працездатності. А передусім то був великий патріот України, котрий доводив свою любов до рідної землі не голими словами, а повсякденною невтомною працею впродовж усього свого життя.

Тож, прямо зараз ми вирушаємо в цікаву подорож-минувщину, пов’язану  з життєвою долею  і творчістю П. Куліша.

(Запис дати і теми уроку. «П. Куліш — видатний письменник, перший український професійний літературний критик, перекладач. «Чорна рада» — перший україномовний історичний роман»).

Сторінки усного журналу.

1.      Народження П.О.Куліша.

2.      Роки навчання.

3.      Діяльність П.Куліша в Києві.

4.      Олександра Білозерська (Ганна Барвінок).

5.      П.Куліш і Т.Шевченко.

6.      Арешт. Заслання. Після заслання.

7.      «Кулішівка».

8.      За кордоном. Друкарська діяльність, її занепад.

9.      Останні роки життя.

10.  «Ганнина Пустинь».

11.  Творча спадщина митця.

12.  Історичний роман-хроніка «Чорна рада».

ІV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

Життя і творчість Пантелеймона Олександровича Куліша (08.08.1819–14.02.1897).  

1.    Народження П.О.Куліша.

Містечко Вороніж колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер - Сумська область). Тут здавна проживав козацько-старшинський рід Кулішів. Після приєднання України до Росії  він одержав дворянське звання, яке було пізніше втрачене з не з’ясованих  досі  причин. Як  і  всі  господарі  середньої  заможності, за тогочасними звичаями Куліші працювали коло землі нарівні зі своїми наймитами, годувалися за одним столом. Побут Кулішів мало  чим  відрізнявся  від  селянського,  члени  родини  говорили українською мовою.

На цьому хуторі 8 серпня 1819 року народився хлопчик Пантелеймон; тут минало його дитинство. З перших років життя він постійно чув пісні, які звучали в хаті, у дворі, в полі. Дуже співучою була його мати Катерина. В автобіографії П. Куліш згадував: «Пісня була для неї не забавою — вона думала піснями. Сидя за роботою, ніколи не вмовкала,  тільки  було,  зітхне,  задумається  і  знов  співає».  Співала пісні  меншому  братикові  й  сестра Леся,  а  вечорами  й  у  свята розповідала казки, легенди, байки. Коли хлопчик підріс, навчила його грамоті. Та незабаром на самотній хутір прийшло велике горе. Спочатку померла мати, а невдовзі — й сестра. Батько більше не одружувався.

2. Роки навчання.  

На сусідньому хуторі жила небагата поміщиця Мужиловська. Вона вподобала допитливого  хлопчика,  прищеплювала високі ідеали добра й справедливості. Коли Панько закінчив повітове училище, батько мав намір віддати його писарчуком у повітовий суд. Проте Мужиловська наполягала, щоб підлітка віддати до Новгород-Сіверської гімназії. Панько добре  вчився,  багато  читав  твори  П.  Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка. Серед російських авторів найбільше захоплення  викликав О. Пушкін,  який  став  найулюбленішим поетом на все життя. Тоді ж юнак написав і перший свій твір — оповідання «Циган», яке надруковане було тільки 1841 року в альманасі «Ластівка» Є. Гребінки.

Гімназії Куліш не закінчив. Підготувавшись самостійно, зробив спробу вступити до Київського університету, але не був прийнятий, бо не мав дворянського звання. Деякий час працював учителем у заможних родинах, а потім став вільним слухачем університету. Тут він зблизився з ректором     М. Максимовичем, який зацікавився талановитим юнаком. При сприянні ректора в журналі «Киявлянин» було надруковано перші твори Куліша російською мовою — два нариси під загальною назвою «Малороссийские рассказы» та повість «Огненный змей».

3. Діяльність   П. Куліша в Києві.

Не закінчивши й університету, Пантелеймон Олександрович був  учителем  російської  словесності  в  гімназіях  різних міст — Луцька, Рівного, Києва. У канікулярний час  багато мандрував Україною, збирав фольклорні твори, описував звичаї та обряди.

У 1843 році він познайомився з М. Костомаровим, а в наступному —  з В. Білозерським  і           Т. Шевченком. Разом  з ними  брав участь у заснуванні Кирило-Мефодіївського товариства. У роботі братства він брав участь епізодично — коли приїздив до Києва, але активно листувався з його членами. Живучи в столиці, Куліш багато часу приділяв науковій роботі, захоплювався історичним минулим України та інших держав, наполегливо вивчав іноземні мови. В один зі своїх приїздів на батьківщину він одружився з сестрою Білозерського Олександрою.

4. Олександра Білозерська (Ганна Барвінок).

"Вдача Олександри Михайлівни обіцяє мені спокій на все життя", - писав у щоденнику Пантелеймон Куліш перед одруженням із панночкою Лесею Білозерською. У нашу літературу вона ввійде під псевдонімами Ганна Барвінок, Г. Нечуй-Вітер. І ще: "Розумію, як багато моя дружина повинна мати глузду, щоб назавжди зберегти свою прихильність до мене".

Народилася Олександра Білозерська на хуторі Мотронівка Борзянського повіту на Чернігівщині.

Навчалася в сільському пансіоні материної подруги Ольги Козакової, потім у пансіоні в Конотопі. На 14-му році життя завершила навчання й повернулася на хутір.

24-річний Панько Куліш приятелював з її братом, Василем Білозерським. Уперше приїхав із Києва на їхній хутір, коли Лесі було 15. Одразу справив на неї дуже сильне враження: не запнувшись ні на однім слові, сипав приказками та цитатами зі Святого Письма, та ще й українською. Так ніхто з її знайомих не вмів, тільки покійний батько.

І він на неї скоса поглядав, але розмовляв тільки із сестрою Надією, старшою на два роки, і саме на Надію спершу накинув оком.

Три роки Панько й Леся приглядалися одне до одного. Пізніше казала:

- Наше кохання, може, тим і тривале, що впротязі трьох літ росло. Бувало, Куліш вже виїде з Мотронівки на Київ, а потім повертається - нібито ключі забув, і так ще на день чи й два залишався.

Вона перед ним ніяковіла. Хоч раніше, як сама писала, "і на балах бувала, й еполетами любувалась, і мною інтересувалися люди заможні й у чинах". Нарешті одного разу Куліш попросив Василя:

- Нехай вона вийде, я хочу знати, чи справді вона мене любить.

Їхнє перше побачення відбулося влітку 1846 року. О четвертій ранку, в липовій алеї. Не встигли ні про що поговорити, як їх злякали люди, що йшли по сіно. На стовбурі липи, під якою зустрічалися, Куліш потім вирізав "всевидяче око".

Мати помітила, що між молодими людьми іскра проскочила. Дала зрозуміти, що воліла би зятя-полковника. Донька на те заявила:

- Проти вашої волі не піду - але й ні за кого не піду!

Обидві після цього цілий рік проплакали - кожна про своє.

А хитрий Куліш в листі Василеві Білозерському писав, що з усіх сил намагається забути Лесю. А також про те, що знайомий у Петербурзі з небогою Ішимової, яка учить грамоті велику княжну Олександру. А сам він ту небогу вчить малювати, і вона в нього закохалася. Дражнив Білозерських.

Куліш написав майбутній тещі: мовляв, я знаю, що ви горда, можете словами не відповісти, що ви згодні віддати за мене дочку. А ви просто в кінці листа хрестик поставте, і я знатиму. Мати прочитала Лесі того Кулішевого листа без коментарів. І Леся також промовчала. Але скрізь - на роялі, на запітнілих шибках, на грубках малювала хрестики. І все мовчки. Матері ніде від тих хрестиків проходу не було.

- Он що Куліш наробив! Пропала моя дитина!

У цей самий час пані Білозерська в одному з листів просила Куліша, щоб провідав у Петербурзі в Кадетському корпусі трьох її синів, Лесиних братів. Куліш глянув на меншого брата - і той так нагадав йому Лесю, що він покинув столицю й поїхав до України.

І ось у Мотронівці несподівано з'явився Куліш: мовляв, мене посилають від Академії наук за кордон на два з половиною роки, нема куди відкладати, дайте згоду на заручини. Мати несподівано погодилася. А Куліш, прокинувшись на другий день, сказав, що хоче більшого. Мовляв, не можу сам їхати, як це я буду за кордоном так довго без Лесі? Мати згодилась і на одруження.

"Не один офіцер за голову вхопився, дізнавшись, що я заручена. А куди ж ви раніше дивилися? Куліш був за всіх проворніший, двох таких Кулішів на світі нема!" - писала Ганна Барвінок у пізніших спогадах.

За кілька днів вони були під вінцем. Одна пані перед тим казала Лесі:

- Не йдіть за нього, він учений, усе читатиме свого Гіббона та Бокля, а на вас і не дивитиметься!

- А я йому не заважатиму. Співатиму собі десь у дворі. Може, він почитає свого Гіббона, а потім і на мене гляне.

Старшим боярином на весіллі був Кулішів приятель Тарас Шевченко. Разом співали його улюблену пісню "Ой зійди, зійди, зіронько та вечірняя".

У Варшаві зупинилися - чекали для неї паспорта. Тут і заарештували Куліша й Білозерського в справі Кирило-Мефодіївського братства. У неї навіки зосталося уявлення про Європу як про місце, де в твоїй домівці жандарми роблять обшук, не питаючи дозволу. Порівнювала: "У нас на хуторі ніхто, не постукавши, в чужу хату не зайде!"

Юна хуторянка, що перед тим не бувала далі Конотопа, мусила сама добиратися з Варшави до Петербурга. Там її чоловік, брат і Тарас Шевченко сиділи в Петропавлівській фортеці. Переживання тих кількох місяців 1847 року обернулися трагічно: в Олександри стався викидень. Більше вона не могла народжувати дітей. Для неї це було надто тяжко, бо діти були її заповітною мрією.

Тепер їй не було про кого дбати, окрім чоловіка. У листі до подруги згодом писала, що покинула бали й концерти - "бо для мене найкращим концертом був шелест його книжок".

1871 року Пантелеймон Куліш писав одному зі своїх близьких приятелів про Олександру Михайлівну: "Без этой особы не могу теперь нигде жить, хоть бы и в раю".

А їй говорив:

- Сашо, хай буде благословен день нашого знайомства.

- Яка я була розумна, що в 15 літ зуміла відрізнити тебе від усіх інших! - сказала вона йому за кілька днів до його смерті.

5. П. Куліш і Т. Шевченко.

Познайомилися вони 1843 року під час першого приїзду Шевченка в Україну. І відразу ж між ними встановилися дружні стосунки, які тривали до самої смерті великого Кобзаря. Незважаючи на те, що це були зовсім різні люди, дружба між  ними  встановилася міцна й щира.

У  40-і  роки  обох  письменників  зближували  спільна  участь у Кирило-Мефодіївському  братстві,  прагнення  до  активної  боротьби проти кріпацтва.

До  творчості  Т. Шевченка П. Куліш  виявляв  велику  увагу, намагався якомога повніше довести його твори до читача. Він публікував їх у всіх своїх виданнях — в журналі «Основа», альманасі «Хата», у своїй друкарні видав «Кобзар» у 1860 році. Готуючи  рукописи  Тараса  Григоровича  до  друку, П. Куліш часто висловлював різні зауваження, давав поради. Спільним для обох було  і те, що вони палко любили рідний край, уболівали за його долю, всі сили й талант — кожний по-своєму — присвятили праці, спрямованій на духовний розвиток українського народу.

6. Арешт. Заслання. Після заслання.

Навесні 1847 року Академія наук послала Куліша за кордон для  підготовки  до  роботи  на  кафедрі  слов’янських  літератур. Після весілля молодята виїхали через Київ на Варшаву. Брали із собою за кошт Куліша також Василя Білозерського й Тараса Шевченка, який мав їх наздогнати згодом. Але  у  Варшаві  його  та  Білозерського було заарештовано у зв’язку з розгромом Кирило-Мефодіївсього товариства. Участь Куліша в цій організації довести не  змогли, але  зробили висновок, що він не тільки був у дружніх стосунках з братчикми, а й «сам плекав надзвичайні думки про  вигадану  важність України, …  про  право  її  на  окреме  існування  від імперії»,— так було написано в звинувачувальному акті. Затверджуючи  вирок (чотиримісячне  ув’язнення та  чотирічне  заслання), Микола  І  додав:  «Заборонити  писати і на службу в Вологду». Проте у зв’язку з клопотанням молодої дружини та її шановних друзів термін ув’язнення було скорочено, а Вологда замінена Тулою.

На  засланні Пантелеймон  Олександрович  пробув  три  роки й три місяці. Працював дрібним чиновником у канцелярії губернатора, а згодом — у газеті «Тульские губернские новости». Багато уваги приділяв самоосвіті: вивчав філософські трактати, читав твори світової класики, опановував європейські мови.

 Після заслання.

Повернувшись із заслання, Куліш спробував надрукувати роман «Петр Іванович…», але цензор у рецензії зробив висновок, що автор «прямо излагает мысли, приближающиеся к коммунизму и социализму…». Роман у світ не вийшов.

Переїхавши до Петербурга, Пантелеймон Олександрович працював у Міністерстві державного майна. Оскільки заборона друкуватися знятою не була, повісті російською мовою він вміщував переважно  в  некрасовському  «Современнике»  під  псевдонімом «Миколай М.». Видав також двотомник «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя» — перший ґрунтовний життєпис великого письменника.

Захопившись ідеєю близького до природи життя, Куліш вирішив залишити гомінке місто. Він мав два хутори — батьківський і жінчин (Мотронівку), купив і третій — Баєвщину (на Лубенщині) і почав господарювати на землі. До Петербурга наїздив зрідка. Лише 1856 року після тривалого клопотання було знято заборону  друкувати  твори П. Куліша. Тепер  він  частіше  відвідує столицю,  довше  в  ній  проживає. Для  задуманих  видань  разом з Білозерським відкриває власну друкарню. Українські видання  друкувалися «кулішівкою».

7. «Кулішівка».

Куліші́вка (система Куліша) — український фонетичний правопис, застосований П.Кулішем у кінці 1850-х років.

Куліш застосував цей правопис у «Записках о Южной Руси» (1856) та в «Граматці» (1857), а потім використаний у журналі «Основа», який видавали 1861-1862 роках у Петербурзі В.Білозерський, М.Костомаров і П.Куліш.

Згідно з цією орфографічною системою:

Послідовно вживалася літера і.

Усувалася з абетки літера ы, а замість неї писалася літера и.

Вживалася літера є лише після м'яких приголосних.

В Російській імперії кулішівку вживали до Емського указу 1876 року.

8. За кордоном.   Друкарська діяльність, її занепад.

1858  року Пантелеймон  Олександрович  з  дружиною  поїхав за  кордон,  побував  у Німеччині,  Бельгії, Швейцарії,  Італії,  де вивчав культуру і побут різних народів. Перебуваючи за кордоном, митець тужив за рідним краєм. Це, очевидно, стало однією з причин того, що він знову почав писати вірші, які 1862 року вийшли збіркою «Досвітки». Друкарня  працювала  зі  значним  навантаженням,  але  приносила  самі  збитки.  Крім  того,  при  виданні  кожної  книжки  її  власники натрапляли на жорстокий  опір цензури.

В журналі «Основа» П. Куліш вів відділ критики. Публікував і власні наукові праці, зокрема  дослідження  творчості К. Зіновіїва,  І. Котляревського,  П. Гулака-Артемовського, Т. Шевченка й інших письменників.

Реформу 1861 року він сприйняв з радістю, бо сподівався, що новий цар, Олександр ІІ, послабить урядові утиски. Але  стало ще  гірше:  в  1863  році царат  завдав  нового  удару по  українській  культурі —  видав  валуєвський  циркуляр. Друкарня Куліша та Білозерського була закрита, багато підготовленого матеріалу не побачило світ.

У Варшаві і знову в Петербурзі.

Пригнічений цими подіями, П. Куліш із дружиною виїхав до Варшави, де одержав посаду директора відомства духовних справ та члена комісії для перекладу польських законів. Тут невтомний трудівник вивчав історичні архіви, писав наукові праці та художні твори. Часто наїжджав у Галичину, зокрема у Львів, близько зійшовся з І. Франком, брав участь у культурному житті краю. На заснування передового журналу «Правда» П. Куліш дав значні кошти, друкував у ньому власні дослідження та художні твори, брав участь у роботі редакції.

Повернувшись до Петербурга, П. Куліш ще деякий час обіймав державні посади, але головними були наукова й літературна діяльність. На основі матеріалів, зібраних в архівах, написав і видав  тритомну «Историю воссоединения Руси», у якій виклав багато достовірних фактів минулого, зокрема часів козаччини.

9. Останні роки життя.

Останні десять років П. Куліш проживав то на своїх хуторах, то  за кордоном. У цей  час  він переклав  особливо  багато  творів Ґете, Гейне, Байрона. Ці переклади ввійшли до збірки «Позичена кобза». І. Франко назвав цю збірку гідною кращих перекладів, зроблених у європейських країнах. Живучи переважно в Мотронівці, Куліш уклав збірку власних публіцистичних статей та художніх творів під назвою «Хуторская философия и удаленная от света поэзия». Книжка  була  заборонена й вилучена з продажу. Коли в Мотронівці скоїлася пожежа, згоріло багато рукописів    П. Куліша, зокрема переклади з Біблії. Частину поезій йому пощастило відновити по пам’яті, з них він уклав збірку «Хуторські недогарки», яка вийшла в Харкові вже після смерті автора.

Із дружиною прожили разом 50 років. Куліш смертельно захворів у день святкування їхнього золотого весілля. Помер Пантелеймон Олександрович 14 лютого 1897 року на хуторі Мотронівка, там і похований.

А 1908 - вийшов перший том листів і творів Куліша, виданий стараннями Ганни Барвінок.

1909 – письменниця написала заповіт: "Після моєї смерті, як будуть доходи з творів Куліша, то збудувати домик хоч на 20 покидишів-діток, і щоб були троє корів і мамки-добродійки. А потім їх виховати в пам'ять Куліша, дати хороший напрям, може, між їх буде поет і поетеса".

6 липня 1911 р. - Ганна Барвінок померла в хаті сторожа, неподалік музею свого чоловіка. Микита Шаповал написав: "Скінчилась життєва поема, що звалась Кулішами".

10. «Ганнина Пустинь».

Останні 20 років свого життя, після численних поневірянь, П.Куліш провів у маєтку своєї дружини на хуторі Мотронівка, що на Чернігівщині під Борзною. Пригаймо, ще 1860р. Пантелеймон Куліш купив у Олександриного брата Віктора землю поблизу Мотронівки - на хуторі Піддубень. Збудував там хату, а сам хутір перейменував на честь дружини - Ганнина Пустинь.

Волею долі саме тут, поруч з садибою, місцеві жителі проводжали в останню путь великого Кобзаря. Тут гостювали Віктор Забіла, Марко Вовчок, Микола Костомаров. Однак сам П.Куліш став тут жити тільки через 30 років після весілля.

Ганна Барвінок по смерті чоловіка назвала хутір Кулішівкою. 1905 - Михайло Кочубей, предводитель Борзянського повітового дворянства, купив у вдови дім Куліша, перевіз до себе в передмістя Борзни, відремонтував і влаштував перший меморіальний музей письменника. Нині він знову зветься Ганнина Пустинь.

У 2000р. було прийнято рішення про створення історико-меморіального музею-заповідника П.Куліша "Ганнина пустинь". Були відтворені хата родини Білозерських, хата Куліша, каплиця цілителя Пантелеймона, приведені в порядок могили подружжя Кулішів та брата Олександри - Василя Білозерського.

Поруч з колодязем сидить увічнений в бронзі П.Куліш - наче щойно повернувся додому після довгої подорожі. А назустріч йому поспішає вірна дружина Ганна Барвінок.

 У будинку, де народилася Ганна Барвінок, розташований музей. І хоча оригінальних речей Кулішів тут немає, все перейнято духом того часу. На території садиби посаджена липова алея, зведені господарські будівлі, діє пасіка.

(Заочна екскурсія до меморіального музею «Ганнина Пустинь»).

11. Творча спадщина митця.

1) Слово вчителя

Майже все життя П. Куліш терпів переслідування й утиски від царського уряду. Суперечливим було ставлення до письменника його сучасників. Вони то захоплювалися його багатогранною діяльністю, то засуджували  за  непослідовність  політичних  переконань. Тяжкі переживання, викликані, на його думку, несправедливим ставленням, поет виразив у таких рядках поезії «На чужій чужині».

«Не забудеш мене, поки віку твого, моя нене Вкраїно,
Поки мова твоя голосна у піснях, як срібло чисте дзвонить.
На що глянеш, усюди згадаєш твого бідолашного сина;
Туподумство людське, моя нене, від тебе його не заслонить» . 

"Тепер починається третя хвиля вивчення і видання спадщини одно з найпродуктивніших будителів національної самосвідомості українців, послідовного, хоча й суперечливого, бо ж був на цій дорозі одним із перших…"  (Микола Жулинський).

2) Драматичні твори.

Більшість п’єс П. Куліша написані на історичну тематику. Перша з  них має  прозову форму  («Колії. Українська  драма  з  останнього польського панування на Вкраїні»), інші — віршову («Хуторянка, або Співана хвала молодої перед весільними гістьми»). У жанрі  вертепної  драми  написана  різдвяна містерія  «Іродова морока». Драматичні  твори П. Куліша мало  сценічні,  а  тому не  були поставлені в театрах. Це, власне, «п’єси для читання», а не для  театралізованої дії.

3) Поезія.

Себе П. Куліш вважав спадкоємцем Т. Шевченка, продовжувачем  його  справи  як  творця  української  лірики. Після  смерті Кобзаря він наважився видати свої вірші окремими збірками.

ü «Досвідки»  (1863) — містить поезії  громадянської, пейзажної, особистої лірики, а також думи, поеми, переклади балад А. Міцкевича.

ü «Хуторна поезія» (1882) — друга збірка вийшла через двадцять років після першої, що складається з одного оповідання, численних ліричних віршів та листа-звернення до української інтелігенції. У цих творах виразно виявилося посилення у світогляді Куліша реакційних тенденцій.

ü «Дзвін» (1893) — своїм змістом і напрямом споріднена з попередньою, тобто він закликав до «вселенської правди», радив «духом  незлобним,  умом  благородним  культурі  спасенній» служити. Кілька віршів присвячені ролі поета й поезії в житті суспільства.

У різні роки вийшли ще дві збірки поезій П. Куліша — «Хуторні  недогарки» —  оригінальні  твори  й  «Позичена  кобза» — переклади різних поетів світової літератури, а також з Біблії.  

4) Біблія перекладу П.Куліша.

Не маючи змоги в XIX ст. друкувати в Росії Святе Письмо українською мовою, українці перенесли цю справу за кордон. Пантелеймон Куліш разом з ученим Іваном Пулюєм спільними силами перекладають майже весь кодекс Біблії.

Куліш взявся за цей переклад не тільки з релігійних мотивів, а й із своїх переконань, що світова культура є найвищим добром у світі й український народ мусить мати доступ до Біблії. Він вірив, що Біблія, Гомер і Шекспір є трьома основними стовпами всієї всесвітньої культури і наполегливо працював над перекладами цих творів українською мовою.

Куліш працював над перекладом Біблії усе своє життя в досить несприятливих умовах, але не довів його до кінця. В 1885 р. сталася пожежа на його хуторі Мотронівці і його переклад згорів. Лишилось тільки те з перекладу, що було надруковане в журналах. Проте після пожежі Куліш знову взявся за переклад втраченого тексту, але він не встиг закінчити її до своєї смерті. Дружина Куліша передала манускрипт перекладу Біблії на зберігання в музей Тарновського. Тарновський зауважив, що 1/3 перекладу Куліш не встиг скінчити і він попросив письменника І. Нечуя-Левицького, щоб він переклав нескінчену частину Біблії. Тож закінчив переклад Біблії Куліша письменник Іван Нечуй-Левицький.

Право власності на переклад здобуло Британське Біблійне Товариство, яке вперше видало Біблію українською мовою в 1903 році.

5) Епічні твори.

Епічна спадщина П. Куліша українською мовою складається з оповідань різних під жанрів:

      бурлескно-жартівливих  («Циган»,  «Сіра  кобила», «Очаківська біда»);

      сентиментальних («Дівоче серце»);

      романтичних («Орися»);

      родинно-побутових («Гордовита пара», «Товкач»);

      історичного роману «Чорна рада».

12. Історичний роман-хроніка «Чорна рада».

1. Вступне слово вчителя (кадри із кінофільма «Чорна рада»).

Тарас Шевченко писав: "Спасибі тобі, Богу милий, друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і, особливе спасибі тобі за "Чорну раду". Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш нічого. Як спасибі."

Історичною основою роману є події, що відбувалися на Україні в роки Руїни, коли після смерті Б. Хмельницького (1657) почалася боротьба за гетьманську владу. Деякі претенденти на булаву думали не про долю України та її народу, а про власну вигоду. З цією метою вони зверталися за допомогою то до польської шляхти, то до турків, татар, то до Москви. Україна була розколота. На Правобережжі правив польсько-шляхетський ставленик Павло Тетеря. На Лівобережжі України точилася запекла боротьба між кількома претендентами на гетьманування, серед них — переяславський полковник Яким Сомко, обраний на старшинській раді в Козельці наказним гетьманом, хоч російський цар і не затвердив його, та кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький.

27–28 червня 1663 року у Ніжині відбулася «чорна рада», за підсумками якої гетьманом було обрано Брюховецького, а Сомка скарано на горло.

2.  Виступ учтеля історії про «Чорну раду» в Ніжині.

3. Робота над твором П. Куліша «Чорна рада».

1)Пояснення вчителя.

Серед прозових творів П. Куліша найвизначнішим є «Чорна рада» — перший в українській літературі історичний роман-хроніка.

ü Мабуть, я не помилюся, коли скажу, що в тодішній українській літературі ми не знайдемо твору, поезії, белетристики, публіцистики, — де б так повно, з такою силою переконання було окреслено завдання українського національного відродження...  О.Дорошкевич.

Тож сьогодні на уроці ми вирушаємо з вами у мандрівку сторінками роману «Чорна рада», познайомимося з історичним колоритом епохи, історією написання та джерелами твору.

Як свідчить сам автор, цей твір був писаний спочатку українською мовою, а потім перекладений на російську. Окремі розділи перекладу в 1843 році вміщувалися на сторінках російських журналів. Через три роки оригінал і переклад були завершені, але у зв’язку з розгромом Кирило-Мефодіївського товариства надруковані не були. Тільки через одинадцять років обидва варіанти після значної переробки вийшли книжками в друкарні Куліша та Білозерського.

2 ) Історія написання та джерела.

П. Куліш працював над романом упродовж 14 років. Твір був виданий 1857 року.

Матеріал для свого твору П. Куліш брав з багатьох джерел: «Истории Малороссии» М.Маркевича,— «Истории Малой России» Д. Бантиш-Каменського, друкованих і рукописних козацьких літописів Самовидця та Грабянки, старовинних документів, що знаходив сам у архівах монастирів і різних установ, а також з фольклору — дум, історичних пісень, переказів, легенд, казок про козаччину. Це дало можливість створити низку правдивих, конкретно-історичних подій, ситуацій, обставин, характерів, відтворити інтереси й настрої представників різних соціальних груп тогочасного суспільства.

3)  Особливість назви твору.

За першою версією вважається, що Ніжинська рада була названа чорною, бо у ній вперше в українській історії у виборах гетьмана, крім козацької старшини, брала участь чернь.

За другою версією досліджується багатозначність епітета «чорна». Це слово в українській мові часто вживається у значені «підла», «незаконна», «неправомірна», «злочинна». В історії України чорними називали ті ради, які були звичайними державними переворотами, а не демократичним волевиявленням. Ніжинська рада належала до них. Вибори були неправомірні, адже не прибула значна кількість реєстрових козаків, голота голосувати не мала права, переможеного переможець не виборах ніколи не карав на горло, а з миром відпускав додому.

4) Кінофільм «Чорна рада».

У 2002 році було знято кінофільм «Чорна рада» за однойменним романом українського письменника-класика Пантелеймона Куліша. Автори сценарію Микола Засєєв-Руденко та Григорій Штонь. Основні події фільму розгортаються у тяжкі для України історичні часи. На тлі політичних інтриг, несподіваних союзів і зрад розгортається інша сюжетна лінія – любовна... Масштабні батальні сцени, мальовничі національні костюми, відомі й улюблені актори роблять фільм привабливим для найширшого кола глядачів.

V. Осмислення та систематизація навчального матеріалу.

1. Експрес-опитування «Чи все я знаю про П. Куліша?»

Спростуйте або підтвердіть запропоновану думку.

1.    «Могучий майстер української мови й творець українського правопису»,— так зазначив про П. Куліша Т. Шевченко. (Ні) (М.Коцюбинський).

2.    Справжнім відкриттям для чутливого до краси національно свідомого гімназиста Пантелеймона виявився збірник «Українські народні пісні», укладений М. Максимовичем. (Так)

3.    У 1841 р. П. Куліш закінчив юридичний факультет Київського університету. (Ні)

4.    Пантелеймон Олександрович вперше познайомився з М. Костомаровим, Т. Шевченком, перебуваючи на засланні у Тулі. (Ні) (Познайомилися вони 1843 року під час першого приїзду Шевченка в Україну).

5.    «Кулішівка» — збірка поетичних творів митця. (Ні) (Куліші́вка (система Куліша) — український фонетичний правопис, застосований П.Кулішем у кінці 1850-х років).

6.    Псевдонім дружини письменника — Ганна Барвінок. (Так)

2. Створення грона «Особистість П.Куліша».

Особистість П.Куліша

Письменник                    Поет                    Громадський діяч                      Критик

Фольклорист                   Педагог               Літературознавець                     Видавець

Історик          Перекладач    Майстер української мови Великий патріот України                           

Творець українського правопису    Людини  кипучої  енергії  та  надлюдської працездатності.

3. Належним чином оцінили значення творчості Пантелеймона Куліша в українській літературній мові літературознавці

ü Цілком слушно пише М.Олійник: І хай не все, далеко не все з того доробку влягається в прокрустове ложе нинішніх наших розмислів та критеріїв, - схилитися перед пам'яттю митця маємо доземно. Не шельмувати за гріхи і огріхи, не підтасовувати до власного, буває її вузьколобного розуміння, а саме вклонитися, вдарити козацьким чолом – за подвижницький труд, вічний пошук істини буття, за велику синовню любов до вітчизни".

ü "Куліш – перша звізда в нашому письменстві, великий знавець народної мови, а притім добрий знавець язиків та літератур європейських народів" Івана Франко.

ü «Піонер культури на Україні», за словами М.Зерова.

ü Що ж до ідеального революціонера-громадянина, то більшого за Панька Куліша не знайти. Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного українського минулого. Тільки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу західного інтелігента.  М.Хвильовий.

… та сучасники.

Літературно-мистецька премія імені Пантелеймона Куліша.

1 березня 2011 р. за сприяння Національної Спілки письменників України і міжнародних громадських організацій для розвитку вітчизняного книговидання і підтримки українських письменників, митців, науковців, журналістів, працівників культури та освіти, громадських діячів і меценатів була заснована літературно-мистецька премія імені Пантелеймона Куліша. Голова журі – Ігор Павлюк.

VI. Домашнє завдання.

Підготувати міні-доповідь «П. Куліш — неординарна особистість», прочитати роман «Чорна рада» П.Куліша; опрацювати біографію письменника; художні особливості роману за підручником.

VІI. Підсумок уроку.

«Сенкан».

Познайомившись із життям і творчістю П. Куліша, складіть сенкан «П.Куліш», у якому дайте характеристику щодо зовнішності, складу розуму, особливостей вдачі, світоглядної позиції митця.

Перший рядок – слово, яке позначає тему (іменник)

Другий рядок – опис теми, який складається з двох слів (два прикметники).

Третій рядок – називає дію, пов’язану з темою (три дієслова).

Четвертий рядок – речення з чотирьох слів, що висловлює основну думку теми.

П’ятий рядок – одне слово – іменник, синонім до першого слова (підсумок).

Куліш.

Освічений , інтелігентний.

Творив, перекладав, мислив.

Багатогранно обдарована особистість.

Талант.

VIIІ. Очікування учнів.  

         Оцінювання роботи учнів на уроці.